В умовах воєнного стану правова система України стикнулася з необхідністю забезпечити баланс між захистом прав військовослужбовців і конституційними гарантіями прав інших громадян. Однією з найбільш дискусійних новел цивільного процесуального законодавства стала норма статті 251 Цивільного процесуального кодексу України, яка встановлює обов’язкове та безальтернативне зупинення судового провадження у разі перебування сторони у складі Збройних Сил України або інших військових формувань, переведених на воєнний стан. Запровадження цієї норми, спрямоване на захист учасників бойових дій, на практиці призвело до суттєвого порушення процесуальної рівності сторін, особливо у категорії сімейних спорів, де інтереси дітей та вразливих категорій населення опинилися в заручниках у формального застосування закону.
Згадана новація суттєво порушує баланс процесуальних прав та обов’язків учасників процесів, надаючи невиправданих переваг одній стороні.
Процесуальний дисбаланс у цивільних справах
На розгляді в судах України перебуває значна кількість цивільних справ, де стороною є військовослужбовець. Йдеться, зокрема, про справи про стягнення аліментів на утримання дітей, розірвання шлюбу, встановлення батьківства, визнання шлюбу недійсним тощо. У цих категоріях справ відповідачем часто виступає військовослужбовець, щодо якого інша сторона (переважно жінка – дружина або колишня дружина) висуває обґрунтовані правові претензії.
У таких спорах жінка намагається забезпечити гідне життя спільним дітям, стягуючи аліменти, або розірвати шлюб через тривалу відсутність інтересу чоловіка до подружнього життя і неможливість реалізувати власні особисті інтереси. Трапляються й випадки, коли військовослужбовець-батько ухиляється навіть від визнання батьківства з метою уникнення аліментних зобов’язань.
Усі провадження у таких справах зупиняються безальтернативно. Відповідач отримує реальний процесуальний привілей і фактично зловживає своїм статусом. Поки справа «заморожена», час минає, а діти залишаються без належного матеріального забезпечення.
Наведене формує негативне сприйняття статусу військового в суспільстві, дискредитує державу та судову систему, яка на практиці виглядає як така, що потурає зловживанням під виглядом захисту прав військовослужбовців. При цьому такі спори не пов’язані безпосередньо з виконанням військової служби, не обмежують прав військовослужбовця та можуть розглядатися в порядку спрощеного провадження за наявними письмовими доказами.
В Україні вже давно функціонує розвинена система електронного судочинства, яка передбачає можливість дистанційної участі у процесі як у режимі відеоконференції, так і через електронний документообіг. Військовослужбовець має всі можливості довести свою позицію, бути почутим, а також реалізувати право на апеляційне і касаційне оскарження. Система не дозволяє несправедливо стягнути з нього кошти чи позбавити прав без належного розгляду.
З метою відновлення балансу процесуальних прав учасників цивільних справ та захисту інтересів дітей і вразливих категорій населення Центр економіко-правових досліджень звернувся до суб’єктів законодавчої ініціативи з пропозицією внести зміни до статті 251 Цивільного процесуального кодексу України. Скасування обов’язкового та безальтернативного зупинення провадження у справах, що не пов’язані безпосередньо з виконанням військових обов’язків, дозволить зробити процесуальні відносини справедливими та рівними для всіх сторін, зберегти довіру суспільства до правосуддя та усунути умови для зловживань процесуальним статусом.
Роз’яснення Міністерства юстиції України
Як повідомляє Міністерство юстиції України, процесуальне законодавство передбачає обов’язкове зупинення провадження судом, якщо сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, перебуває у складі Збройних Сил України або інших утворень відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції (пункт 2 частини першої статті 251 Цивільного процесуального кодексу України).
Такі приписи є спеціальною процесуальною гарантією для військовослужбовців, які внаслідок виконання конституційного обов’язку (стаття 65 Конституції України) об’єктивно позбавлені можливості повноцінно брати участь у судовому процесі. Однак сама по собі наявність статусу військовослужбовця не є підставою для зупинення провадження у справі, оскільки військовослужбовець повинен надати належні та достатні докази не лише факту проходження служби, а й того, що частина, в якій він служить, переведена на воєнний стан, та він виконує бойові завдання у зоні бойових дій.
Судова практика Верховного Суду (постанови від 13.03.2025 у справі № 557/1226/23, від 12.11.2025 у справі № 754/947/22, від 27.05.2026 у справі № 344/432/24) свідчить про формування більш диференційованого підходу. Зокрема, суди враховують волю самого військовослужбовця щодо продовження розгляду справи, інтереси дитини в аліментних спорах і принцип верховенства права. Обов’язок зупинення провадження має застосовуватися лише за наявності реальної об’єктивної неможливості участі у процесі.
Таким чином, питання зупинення провадження у зв’язку з військовою службою сторони на сьогодні є достатньо врегульованим на рівні судової практики. Водночас залишається актуальною потреба в законодавчому вдосконаленні норми.
Висновки
Норма статті 251 ЦПК України, запроваджена з благородною метою захисту прав військовослужбовців, на практиці створює суттєвий процесуальний дисбаланс, який негативно впливає на захист прав дітей, сімей та інших вразливих категорій населення. Судова практика Верховного Суду демонструє, що безальтернативне зупинення провадження не є єдино можливим підходом і повинно застосовуватися з урахуванням конкретних обставин справи.
Позиція Міністерства юстиції України, викладена у відповіді на звернення Центру, а також зареєстрований у Верховній Раді законопроєкт № 11045 від 28.02.2024 свідчать про визнання існуючої проблеми на державному рівні.
Внесення відповідних змін до статті 251 ЦПК України дозволить відновити конституційний принцип рівності учасників процесу, забезпечити пріоритетний захист інтересів дитини, підвищити ефективність правосуддя та зберегти суспільну довіру як до судової системи, так і до статусу захисників України. Такі зміни стануть важливим кроком у гармонізації національного законодавства з принципами верховенства права навіть в умовах воєнного стану.