Застосування «зелених» тарифів є виправданим для технологій, які у певній перспективі стануть економічно конкурентоздатними. Основним стимулюючим фактором розвитку в Україні альтернативної енергетики на основі відновлювальних джерел є вимоги Директиви ЄС 2009/28/EU (далі – Директива), яка ставить метою досягнення на національному рівні споживання 11% енергії, що отримується з відновлювальних джерел в сукупному кінцевому споживанні починаючи з 2020 р.
За визначеннями, що наведено у пункті «f» Статті 2 цієї Директиви «сукупне кінцеве споживання енергії» означає, що енергоресурси постачаються в енергетичних цілях для промисловості, транспорту, домашнього господарювання, послуг, враховуючи комунальне обслуговування, сільського господарства, лісового господарства та рибальства, враховуючи електроенергію та теплову енергію, що споживаються галуззю енергії з виробництва електроенергії та теплової енергії, а також втрат для виробництва та транспортування електроенергії та теплової енергії.
Відповідно до пункту 1 Статті 5 Директиви «Сукупне кінцеве споживання енергії, що була видобута з відновлювальних джерел на території кожної держави-члена обчислюється як сума:
- (а) кінцевого сукупного споживання електроенергії, що була видобута з відновлювальних джерел енергії;
- (b) кінцевого сукупного споживання енергії, видобутої з відновлювальних джерел енергії для опалення та охолодження;
- (с) кінцевого сукупного споживання енергії, видобутої з відновлювальних джерел, у транспортному секторі.
Для підрахунку частки видобутої з відновлювальних джерел енергії у кінцевому сукупному споживанні – видобуті з відновлювальних джерел енергії газ, електроенергія та водень повинні враховуватися лише один раз у цілях застосування пункту (а), пункту (b) або пункту (с) першого абзацу. Згідно з пунктом 2 Статті 3 Директиви впровадження установок, які використовуватимуть відновлювальні джерела енергії, повинно відбуватися відповідно до національної політики, що має містити «…ефективно розроблені заходи для забезпечення того, щоб частка видобутої з відновлювальних джерел енергії, щонайменше, дорівнювала частці, передбаченій у зазначеному в частині В Додатку І орієнтованому періоді.».
Україною, відповідно до взятих на себе міжнародних зобов’язань, було ухвалено Національний план дій з відновлювальної енергетики, за яким передбачено до 2020 року наростити частку виробленої «зеленої» енергії до 11%, тобто практично до того негативно-критичного показника, що було використано нами у попередніх публікаціях для моделювання ситуації, коли за умов збереження чинної тарифної політики виробляти будь-яку електричну енергію (окрім «зеленої») не матиме жодного сенсу. Описана ситуація є гіпотетичною та у найближчій перспективі навряд чи може стати реальною, однак у наших дослідженнях було зроблено спробу лише змоделювати вірогідний стан, імітувавши зростання виробництва до тих меж і цілей, яких прагнуть законодавці та ідеологи «зелених» тарифів – повного заміщення «паливних» (викопних) ресурсів відновлювальними й альтернативними.
За роз’ясненням, що надійшло від Інституту загальної енергетики НАН України досягнення 11% частки сукупного кінцевого споживання енергії до 2020 року не обов’язково вимагає:
- Використання лише електроенергії;
- Лише тієї електроенергії, що вироблена фотоелектричними станціями.
У згаданій вище Директиві ЄС ідеться про енергію взагалі, в тому числі про теплову енергію, а також про енергоносії, що використовуються на транспорті.
Досягти зазначеної мети для України можливо не за рахунок виробництва тільки електроенергії з відновлювальних джерел енергії – це не є виправданим з позицій економіки. За рахунок же більш широкого використання відновлювальних джерел енергії для цілей опалення, гарячого водопостачання й технологічних потреб економіки (наприклад, це може бути енергія довкілля – теплові насоси, сонячна теплова енергія – колектори, геотермальна теплота, енергія з відходів – біомаса, біогаз, побутові відходи тощо). Значна частка цієї енергії може отримуватися під час використання біодизельного пального (ріпак), різноманітних домішок до автомобільного бензину (наприклад, спиртів), які використовуються вже зараз.
Інститутом загальної енергетики НАН України також визначено прогнозні обсяги виробництва енергії з відновлюваних джерел, що викладено нижче у Таблиці 1.
| Види відновлюваних джерел | 2010 | 2013 | 2020 | 2030 | 2035 |
| ВЕС, СЕС та малі ГЕС | 0,1 | 0,5 | 0,7 | 3,0 | 3,5 |
| ГЕС | 4,6 | 5,0 | 5,4 | 5,7 | 6,0 |
| Теплова енергія довкілля (теплонасосні технології) | 3,0 | 4,5 | 12,0 | 26,0 | 35,0 |
| Енергія з інших відновлювальних джерел, у т.ч.: | 3,7 | 4,1 | 7,2 | 12,6 | 15,9 |
| Сільськогосподарська біомаса (відходи сільського господарства – солома, лузга соняшників тощо) | 1,0 | 1,3 | 2,0 | 3,0 | 4,5 |
| Дрова, відходи лісового господарства та деревообробної промисловості | 2,2 | 2,3 | 3,5 | 5,4 | 5,6 |
| Біогаз у сільському господарстві, побуті та ЖКГ | 0,2 | 0,2 | 0,5 | 1,5 | 2,0 |
| Біопальне (біоетанол та біодизель) | 0,1 | 0,1 | 0,6 | 1,0 | 1,2 |
| Сонячна енергія (теплові колектори) | 0,1 | 0,1 | 0,1 | 0,5 | 1,1 |
| Утилізація сміття | 0,1 | 0,1 | 0,5 | 1,2 | 1,5 |
| Всього | 11,4 | 14,1 | 23,5 | 47,3 | 60,4 |
| % від загального обсягу споживання | 6,0 | 6,9 | 11,3 | 19,7 | 24,7 |
Таблиця 1. Прогнозні обсяги виробництва енергії з відновлювальних джерел
При цьому загальні обсяги відходів зернових культур оцінюються у 150 млн т (при збиранні зернових 50 млн т). Потенційні обсяги їх використання не перевищують 20%, тобто 30 млн т, або 10 млн т сухої маси, що складає приблизно 2,8 млн т умовного палива (далі – у.п.). Прогнозно до 2030 р. збори зернових зростуть на 50%, що дозволить збільшити енергетичне використання відходів до 4-5 млн т у.п.
Тобто встановлення «зелених» тарифів має сенс для доведення перспективних технологій (установок) до такого рівня, коли собівартість енергії від них стає рівною або меншою за існуючі технології чи установки.
Під час оцінки кількості дров використані дані Держстату (Статистичний щорічник України за 2011 рік), де зазначено, що у структурі споживання енергетичних матеріалів і продуктів переробки нафти у 2010 р. на дрова припадало 0,4%. Отже, виходячи із загального споживання енергоресурсів у 2010 р. 190 млн т у.п. на дрова припадає 0,76 млн т у.п. Ще така ж кількість дров заготовлюється без відома статистики (з 10,5 млн домогосподарств, 20% – 2,1 млн знаходяться у зоні лісів (Чернігівська, Житомирська, Волинська, Івано-Франківська, Тернопільська області, частина Львівської, Закарпатської та Чернівецької областей). Якщо прийняти, що лише 20% з цієї кількості домогосподарств на 50% забезпечують свої потреби у дровах з лісу (15 м3 на домогосподарство) без обліку, ми отримаємо загальний обсяг використаних нелагально дров у 0,88 млн т у.п. (при коефіцієнті перерахунку дров умовне паливо 0,20).
Варто вказати й на недостатню обґрунтованість підходу Уряду України до нормотворення у досліджуваній сфері. Так, у згаданому Національному плані дій з відновлювальної енергетики Кабінетом Міністрів України було задекларовано певний рівень (11%) виробництва електричної енергії в частині прийняття зобов’язання саме щодо «виробничого» показника, проте поза увагою залишено показник енергоспоживання, котрий становить другу істотну складову правовідносин у сфері енергетики, оскільки виробництво не є можливим без споживання. Отже, з незрозумілих і нічим не підкріплених міркувань (чому саме 11%, а не 5% і не 20%) «малюється» плановий показник виробництва енергії, при тому що справжнє енергозбереження ми матимемо лише тоді, коли увага політиків, юристів, економістів орієнтується не на рівень виробництва, а на рівень споживання.
