Роз’яснення щодо настання відповідальності за ст. 263 КК України: думка експертів

До Центру економіко-правових досліджень по одержання експертного висновку звернувся замовник, і перед експертами було поставлено таке питання: «які на момент надання висновку наукової (науково-технічної) експертизи в Україні існують обставини та можливості притягнення до відповідальності за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 Кримінального кодексу України підзахисного Д.?».

На розгляд експертів було надано копію Обвинувального акту у кримінальному провадженні відносно Д. у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 Кримінального кодексу України (Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами).

За результатами дослідження даного питання встановлено таке. Згідно ч. 1 ст. 263 КК України зазначається, що носіння, зберігання, придбання, передача чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу – караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

Тобто обов’язковою підставою для притягнення до кримінальної відповідальності за вказаним звинуваченням (підозрою) є факт участі підозрюваного в обігу вогнепальної зброї за відсутності передбаченого законом дозволу щодо участі у такому обігу.

Таким чином, ч. 1 ст. 263 КК України має відсильний характер, пов’язуючи настання кримінальної відповідальності особи з порушенням нею визначеного законом порядку обігу вогнепальної зброї у формі відсутності певного дозволу (дозвільного документу). Наявність передбаченого законом дозволу звільняє від відповідальності (робить діяння особи законними), відсутність дозволу – дає підстави для кримінальної відповідальності.

Науковим (науково-технічним) експертом досліджено закони України (акти вищої юридичної сили, ухвалені Верховною Радою України) та встановлено, що вогнепальна зброя, боєприпаси (бойові припаси) є власністю (об’єктами правовідносин, речами матеріального світу) а тому в силу ч. 7 ст. 92 Конституції України режим їх використання також має встановлюватися виключно законами України.

Згідно з ч. 22 ст. 92 Конституції України виключно законами України можуть встановлюватися засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Жоден із законів України (актів вищої юридичної сили) не містить прямих, безумовних та беззаперечних вказівок на необхідність отримання фізичними особами дозволів на дії, пов’язані з обігом вогнепальної зброї (придбання, носіння, зберігання тощо) та боєприпасів до неї, так само як і щодо параметрів такої зброї та боєприпасів (калібр, потужність, призначення тощо).

Тобто, відсутність визначеної законом (законами) процедури отримання дозволів та їх існування робить за неможливе кримінальну відповідальність осіб, які не мають таких дозволів.

Як приклад послідовного та цілісного застосування законодавства, науковий (науково-технічний) експерт наводить наступні доводи (приклади).

Так, приміром, за аналогічним підходом кримінальним законодавством через інститут кримінального покарання регулюються відносини, повязані з обігом радіоактивних матеріалів. Приміром, ч. 1 ст. 265 КК України передбачає кримінальну відповідальність за придбання, носіння, зберігання, використання, передача, видозмінення, знищення, розпилення або руйнування радіоактивних матеріалів (джерел іонізуючого випромінювання, радіоактивних речовин або ядерних матеріалів, що перебувають у будь-якому фізичному стані в установці або виробі чи в іншому вигляді) без передбаченого законом дозволу, однак, в цьому випадку процедура обігу радіоактивних матеріалів та необхідність дотримання дозвільних процедур щодо них передбачена, зокрема, ст. 26 «Дозвільний принцип використання ядерних установок та джерел іонізуючого випромінювання» Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку». Тобто, законом прямо передбачено відповідні дозволи на обіг джерел радіоактивного (іонізуючого) випромінювання та процедуру їх отримання, і, відповідно, відсутність таких дозволів робить кримінально карним передбачені операції (дії) з такими речовинами.

Або ж, ч. 1 ст. 307 КК України передбачає кримінально карними діями  незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання з метою збуту, а також незаконний збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, прямо вказуючи, що кримінальна відповідальність настає за порушення законодавчих процедур обігу наркотичних речовин. При цьому процедура обігу наркотичних речовин, наявність дозволів на операції з їх обігу та механізми їх застосування (видання) прямо регламентовані та передбачені Законом України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори».

Обидва зазначені приклади кримінальної відповідальності пов’язуються з порушенням громадянами галузевих базових законів у відповідних сферах правового регулювання за схемою – є передбачений законами України регламент (порядок, процедура) отримання дозвільних документів на певні дії (операції) – порушується цей порядок – настає кримінальна відповідальність. Весь «ланцюг» правового регулювання відбувається на рівні законів та їх порушення.

В сфері обігу вогнепальної зброї (боєприпасів) відсутнє базове законодавство (акти вищої юридичної сили – закони), які б визначали «особливий», «окремий» статус зброї та боєприпасів, відмінний від інших предметів (речей зовнішнього світу), в тому числі відсутня вказівка на необхідність отримання дозволів та процедуру їх отримання (регламент), відтак – відсутні і підстави для притягнення для кримінальної відповідальності особи, яка не порушувала порядку обігу предметів (речей) з неіснуючим «особливим» статусом правового регулювання та за відсутності процедури отримання дозволів.