Державне фінансування спорту в Україні у 2022–2024 роках у динаміці та оцінках ефективності

Навіть в умовах тривалої визвольної війни Україна продовжує розвивати систему спорту вищих досягнень, підтримувати національні збірні команди, забезпечувати участь спортсменів у міжнародних змаганнях. Для нашої держави спорт є не лише важливим аспектом здоров’я нації, але й елементом національної стійкості, дипломатії та репутації.

Організаційне і матеріальне забезпечення державних спортивних програм покладено на Міністерство молоді та спорту України та підпорядковану йому державну установу «Укрспортзабезпечення», яка координує підготовку і виступи збірних команд, фінансування навчально-тренувальних зборів і змагань, а також закупівлю необхідного обладнання.

Стадіон «Донбас Арена» неодмінно буде відновлено після повернення України

На підставі отриманої у відповідь на запит Центру економіко-правових досліджень статистичної інформації, нашими фахівцями проаналізовано, як змінювалося державне фінансування спорту протягом 2022–2024 років, які види спорту отримують найбільшу підтримку, і наскільки ефективно використовуються бюджетні кошти.

Динаміка фінансування

Протягом 2022–2024 років обсяг державного фінансування спорту в Україні зріс майже вдвічі. Якщо у 2022 році загальні видатки за програмами Міністерства молоді та спорту становили близько 893,6 млн грн, то вже у 2024 році – понад 1,94 млрд грн.

Ці кошти виділялися за двома основними бюджетними програмами:

• КПКВК 3401220 – «Розвиток фізичної культури, спорту вищих досягнень та резервного спорту»;
• КПКВК 3401320 – «Підготовка і участь національних збірних команд України в міжнародних змаганнях, що проводять Міжнародний, Європейський олімпійські комітети, включаючи Олімпійські ігри, та Всесвітні ігри».

Інформація щодо запланованого та фактично використаного обсягу бюджетних призначень, виділених на проведення спортивних заходів і змагань у 2022–2024 роках по виду спорту «Тхеквондо ВТФ»

Показово, що збільшення фінансування відбувалося паралельно зі зростанням потреб, заявлених спортивними федераціями. За даними «Укрспортзабезпечення», лише у 2024 році загальна потреба за двома програмами перевищувала 2,3 млрд грн, тоді як фактично було затверджено 2,13 млрд грн. Таким чином, недофінансування галузі становить близько 8–9%. Такий показник вважається прийнятним у воєнних умовах, але вказує на потребу в більш точному плануванні бюджетних призначень.

Водночас аналіз співвідношення «затверджено – фактично використано» свідчить, що не всі кошти були освоєні у повному обсязі. За деякими напрямами (зокрема, міжнародні відрядження, медичне забезпечення, інвентар) фактичне використання становило 80–90% від затвердженого, що може свідчити про проблеми логістики чи затримки тендерних процедур.

Загалом, динаміка видатків демонструє стійке зростання державної підтримки спорту вищих досягнень навіть у кризових умовах. Це дозволяє утримувати позиції українських спортсменів на міжнародній арені, зберігаючи кадровий потенціал тренерів і федерацій, які продовжують роботу, незважаючи на воєнний стан.

Лідери серед олімпійських видів спорту

Найбільшу частку фінансування у 2022–2024 роках отримали олімпійські види спорту, на які держава традиційно робить ставку в підготовці збірних команд. У структурі видатків вони становлять понад 80% від загального обсягу коштів.

Серед літніх олімпійських видів спорту стабільно високі показники фінансування мають:

1. Легка атлетика – 48,7 млн грн (2022), 56,0 млн грн (2023), 96,1 млн грн (2024).
2. Веслування на байдарках і каное – 39,0 млн грн → 35,7 млн грн → 81,9 млн грн.
3. Стрільба кульова – 26,0 млн грн → 33,6 млн грн → 79,6 млн грн.
4. Гімнастика спортивна – 26,7 млн грн → 23,1 млн грн → 46,4 млн грн.
5. Дзюдо – 26,9 млн грн → 30,6 млн грн → 48,9 млн грн.
6. Фехтування – 37,9 млн грн → 36,7 млн грн → 60,3 млн грн.

Таке нарощування свідчить, що пріоритетом державної політики залишається підготовка олімпійських збірних, особливо в тих дисциплінах, де українські спортсмени демонструють високий потенціал на міжнародному рівні. Водночас частина видів спорту отримує помітно нижчі обсяги підтримки, попри стабільні результати. Зокрема, стрільба стендова, вітрильний спорт і скелелазіння у 2024 році фінансувалися на рівні 15–27 млн грн, що у кілька разів менше, ніж у лідерів. Ще більш показовим є розрив між запланованими і фактичними витратами. Наприклад, у стрільбі кульовій фактичне використання коштів у 2022 році становило всього лише близько 7% від запланованого. У 2023–2024 роках цей показник підвищився, але залишився далеким від повної реалізації. Це може вказувати на нерівномірність розподілу коштів або затримки в механізмах фінансування.

Що ж до зимових олімпійських видів спорту, лідерами за обсягами фінансування стали біатлон, лижні гонки та фристайл. Сукупно ці напрями отримали понад 150 млн грн у 2024 році, що майже вдвічі більше, ніж у 2022-му. Таким чином, держава концентрує ресурси у видах спорту, де існує реальний медальний потенціал, що відповідає логіці «інвестицій у результат», хоча звужує можливості для розвитку інших напрямів, важливих для загального спортивного балансу країни.

Неолімпійські види спорту: зростання популярності та переорієнтація на нові дисципліни

Паралельно з підтримкою олімпійських напрямів держава поступово збільшує фінансування неолімпійських видів спорту, які набувають дедалі більшої популярності. Загальний обсяг бюджетних призначень для цієї групи зріс з 138,3 млн грн у 2022 році до понад 342,7 млн грн у 2024-му, тобто більш ніж у 2,5 рази.

Нижче в таблицях наведена інформація щодо загального обсягу бюджетних призначень, виділених на проведення спортивних заходів і змагань у 2022–2024 роках за КПКВК 3401220 і 3401320.

Традиційно високі суми фінансування отримують бойові та силові дисципліни – ті, що мають широку масову базу та демонструють стабільні результати на міжнародному рівні. Серед них:

1. Карате – 10,7 млн грн (2022), 8,1 млн грн (2023), 15,1 млн грн (2024);
2. Пауерліфтинг – 15,0 млн грн → 13,0 млн грн → 20,3 млн грн;
3. Таїландський бокс (муей тай) – 6,5 млн грн → 14,5 млн грн → 31,4 млн грн;
4. Кікбоксинг WAKO – 7,0 млн грн → 6,7 млн грн → 18,5 млн грн;
5. Сумо – 6,0 млн грн → 7,2 млн грн → 14,9 млн грн;
6. Змішані єдиноборства (ММА) – зростання у понад три рази.

Показово, що у 2024 році значне збільшення видатків спостерігається і для спортивної акробатики, ушу, черліденгу та спортивної аеробіки – видів, які поєднують змагальний і видовищний компонент, орієнтований на молодь.

Ці тенденції відображають зміну суспільного запиту. В умовах війни і трансформації цінностей зростає інтерес до видів спорту, які розвивають фізичну силу, витривалість і дисципліну. Держава, реагуючи на це, поступово перерозподіляє частину фінансування на користь масових і бойових дисциплін, що одночасно зміцнює оборонно-прикладний потенціал населення.

Водночас необхідно зазначити і нерівномірність розподілу коштів серед неолімпійських видів спорту. Деякі напрями – наприклад, кіберспорт, козацький двобій, спортивне орієнтування чи спортивний туризм – отримують мінімальні або символічні суми, що фактично унеможливлює їх системний розвиток. Це свідчить про потребу оновлення критеріїв пріоритетності, щоб фінансування відповідало не лише популярності виду, але і його соціальній та виховній ролі.

Ефективність використання коштів

Оцінка ефективності бюджетних видатків у сфері спорту показує складну картину. Формальне зростання фінансування не завжди означає покращення умов для спортсменів і тренерів. Структура витрат свідчить, що основна частка бюджетних коштів спрямовується не на розвиток матеріальної бази, а на супровідні послуги.

Згідно з офіційними даними «Укрспортзабезпечення», у 2024 році найбільші суми становили:

• оплата послуг (харчування, проживання, проїзд, оренда споруд, страхування, зв’язок) – понад 983,9 млн грн;
• відрядження (добові, транспорт, проживання) – близько 1,05 млрд грн;
• медикаменти та перев’язувальні матеріали – лише 17,5 млн грн;
• придбання предметів, інвентарю та обладнання – 66,1 млн грн;
• продукти харчування – близько 8,2 млн грн.

Отже, понад 90% загального бюджету фактично становлять витрати на логістику, обслуговування та відрядження, тоді як безпосередні інвестиції у відновлення спортивної інфраструктури, забезпечення сучасним інвентарем або медичне супроводження залишаються на мінімальному рівні.

Подібна структура видатків характерна для більшості галузевих програм, де пріоритетом є «поточне утримання», а не розвиток. Це дозволяє підтримувати стабільне функціонування збірних команд, але не створює умов для довгострокового зростання результативності.

Крім того, співвідношення «потреба – затверджено – фактично використано» демонструє певні розриви. Наприклад, у 2023 році на відрядження було затверджено 619,5 млн грн, але використано лише 453,8 млн грн (близько 73%). У деяких статтях, навпаки, фактичні витрати перевищували заплановані, що може свідчити про коригування кошторисів протягом року чи брак гнучкості у плануванні.

Довідка про загальний обсяг бюджетних коштів, виділених за період 2022–2024 роки на проведення спортивних заходів з олімпійських та неолімпійських видів спорту

Така диспропорція між «фінансуванням процесу» і «фінансуванням результату» ставить під сумнів ефективність державної політики у частині розвитку матеріально-технічної бази спорту. Без належного оновлення інфраструктури та системи медичного забезпечення навіть найвищі витрати на участь у змаганнях не гарантують стабільного спортивного прогресу.

Між спортом вищих досягнень і розвитком масового спорту

Державна політика у сфері спорту нині залишається переважно орієнтованою на спорт вищих досягнень. Понад 80% усіх виділених коштів спрямовуються на підготовку збірних команд і забезпечення їх участі у міжнародних змаганнях. Такий підхід виглядає цілком логічним: саме ці види спорту приносять Україні медалі, міжнародне визнання і символічні перемоги.

Втім, ця модель має і зворотний бік ­– майже повна відсутність системної підтримки масового спорту, фізкультурно-оздоровчих програм і спортивної інфраструктури на місцях. Наприклад, у 2024 році на масові фізкультурні заходи передбачалося лише 1,7 млн грн – це менше, ніж вартість підготовки однієї збірної до короткого міжнародного турніру.

Схожа ситуація склалася зі спортом ветеранів. Хоча у 2024 році видатки на цю категорію збільшилися до 4,5 млн грн, це становить лише 0,2% загального бюджету спортивних програм. Фактично, держава фінансує змагання ветеранів і неолімпійські ініціативи залишковим принципом.

Така надмірна централізація ресурсів у напрямі «елітарного» спорту створює ризик втрати кадрової та інфраструктурної бази на місцевому рівні. Молоді спортсмени мають дедалі менше можливостей для регулярних тренувань, оскільки клуби і секції часто існують лише за рахунок батьківських внесків.

У підсумку виникає парадокс: держава інвестує значні кошти в підготовку національних збірних, але водночас не створює достатніх умов для появи нових талантів. Без широкої бази масового спорту неможливо забезпечити стабільний кадровий резерв для збірних команд.

Потрібна зміна акцентів – від короткострокових витрат на «видимі результати» до стратегічних програм розвитку спорту на рівні громад, включно з оновленням спортивних майданчиків, залів, шкіл і системи дитячо-юнацького спорту. Лише так можна забезпечити реальну ефективність державних інвестицій у цій сфері.

Висновки і пропозиції

Аналіз даних, наданих державною установою «Укрспортзабезпечення», свідчить: протягом 2022–2024 років Україна суттєво наростила обсяги фінансування спорту, попри складну економічну ситуацію та воєнні ризики. Загальний обсяг видатків зріс майже вдвічі, що демонструє політичну волю держави підтримувати спортивну сферу як інструмент національної єдності, престижу і стійкості.

Разом із тим, ефективність використання цих коштів залишається неоднорідною. Переважна частка видатків – це оплата поточних послуг і відряджень, тоді як інвестиції у матеріальну базу, медичне забезпечення, інвентар і підготовку молодих спортсменів залишаються недостатніми. Така модель фінансування підтримує спортивний процес «у русі», але не забезпечує його якісного розвитку.

Основні тенденції, що випливають з аналізу:

1. Держава послідовно підтримує спорт вищих досягнень, але приділяє недостатньо уваги масовому спорту, дитячо-юнацьким школам і ветеранам.
2. Структура витрат має високий рівень адміністративного навантаження – понад 90% скеровується на супровідні послуги, що обмежує інвестиційну складову.
3. Неолімпійські види спорту демонструють позитивну динаміку фінансування, особливо у бойових і силових дисциплінах, що відображає суспільний запит на фізичну підготовку в умовах війни.
4. Недостатній рівень планування – різниця між затвердженими та фактичними витратами – свідчить про потребу в реформуванні механізмів розподілу коштів і моніторингу виконання програм.

Для підвищення ефективності фінансування спортивної сфери доцільно:

• запровадити публічний аудит ефективності спортивних програм, із відкритим доступом до даних про витрати, результати змагань і підготовку спортсменів;
• створити національну цифрову базу спортивних результатів для об’єктивного оцінювання ефективності вкладень;
• збалансувати державну політику – розширити підтримку масового спорту, спорту ветеранів і розвитку спортивної інфраструктури на рівні громад;
• передбачити механізми довгострокового фінансування інфраструктурних проєктів, а не лише щорічного перерозподілу коштів.

Підсумовуючи, можна сказати, що український спорт тримається завдяки системній підтримці держави та стійкості його учасників, але наступний етап потребує переосмислення – від кількісного зростання фінансування до якісного управління результатом.