В Україні набуває значущості система пробації, тобто надання можливості виправлення особам, схильним до кримінальних проступків, без реального позбавлення волі. Ресоціалізація засуджених здійснюється за допомогою застосування таких правових інститутів, як звільнення від відбування покарання з випробуванням (з іспитовим строком). Виконання таких вироків покладено на персонал Державної установи «Центр пробації» та її філії.
Наразі система пробації проходить початковий етап свого становлення. Вона розвивається і пристосовується до європейських стандартів. У діяльності державної установи існують нагальні завдання, від розв’язання яких напряму залежить успішна реалізація процесуальних можливостей всіх органів пробації – регіональних філій, відділів, секторів.
Наприклад, існує поширена ситуація, коли особа засуджена до покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, або ж особа на підставі ст. 75 КК України звільнена від відбування покарання з випробуванням. Відносно таких засуджених філією ДУ «Центр пробації» (за місцем проживання засудженого) здійснюються наглядові заходи за поведінкою та проводиться соціально-виховна робота з метою недопущення скоєння нлвих правопорушень. Засуджена особа береться на облік у відповідному відділі за місцем свого проживання, мусить регулярно з’являється для реєстрації та виконувати інші обов’язки, покладені на неї судом.
Нерідко трапляються випадки, коли засуджена особа, яку на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням, під час іспитового строку вчиняє нове кримінальне правопорушення. Відносно неї обирають запобіжний захід (скажімо, тримання під вартою). Або ж їй призначають реальне покарання у вигляді позбавлення волі. За діючими правилами та правозастосовною практикою, у разі вчинення злочину під час іспитового строку особа невідворотно засуджується до реального позбавлення волі.
У випадках засудження особи до покарання у виді позбавлення волі суд за «новим» вироком по суті замінює іспитовий строк на реальне відбування покарання. Тобто виникають законні підстави для зняття такої особи з обліку та закриття її реєстраційної справи. Подальше її перебування обліку та ведення її справи втрачають сенс, і з моменту засудження особи є нікчемними.
При цьому посадові особи ДУ «Центр пробації» не мають повного доступу до Єдиного реєстру судових рішень з тим, аби в режимі реального часу отримати відомості про засудження такої особи. Без такого доступу вони не можуть своєчасно дізнатися про те, чому засуджена особа не з’явилася на реєстрацію у призначений день або не прибула за викликом до уповноваженого органу з питань пробації. Про факт затримання засудженого працівниками поліції та поміщення під варту або засудження за скоєння нового кримінального правопорушення інспектори пробації дізнаються здебільшого випадково, ситуативно, вони одержують такі відомості без будь-якої системності.
У ліпшому випадку, документообіг (обмін повідомленнями із судом, який постановив «новий» вирок), здійснюється в паперовій формі. При цьому з урахуванням скрутного становища державних органів та відсутності коштів на поштовий обіг, здебільшого, пошта не надсилається. Подекуди інспектори пробації вирушають до судів за відповідями особисто. Якщо справа розглядалася місцевим судом, то це не становить проблеми. Однак якщо йдеться про отримання копій вироків (ухвал, постанов) з інших судів, територіально віддалених хоча б на рівні іншого регіону, то це вкрай складно.
Наша країна проголосила курс на викорінення корупції, в цьому їй методично та матеріально допомагають міжнародні урядові та неурядові структури. В Україні запроваджується електронна система документообігу, застосунки «Дія», «Електронний кабінет», доступ до різноманітних реєстрів. Але при цьому особи, які безпосередньо виконують державні функції (посадові особи ДУ «Центр пробації») не мають доступу до одного з найважливіших реєстрів. А його використання у роботі органів пробації є таким, що необхідне практично щодня, не кажучи вже про інші реєстри, які також дозволять оптимізувати роботу із засудженими (Єдиний реєстр досудових розслідувань, реєстр нотаріальних дій, міграційний реєстр, податкові реєстри тощо).
Зважаючи на викладене, пропонуємо усунути вказані недоліки та забезпечити доступ посадових осіб ДУ «Центр пробації» хоча б до тих реєстрів, які знаходяться у віданні Міністерства юстиції України.
Олексій Святогор,
перший заступник директора Центру економіко-правових досліджень