Рекомендації щодо заходів реагування на онлайн-насильство проти експертів і дослідників

Цифровий світ відкриває безліч можливостей, але разом з ними постають і нові загрози. Однією з них є онлайн-насильство – винятково цинічна, жорстока форма переслідування, що здійснюється з використанням інформаційних і телекомунікаційних технологій. Воно включає запуск дискредитаційних кампаній і поширення дифамації (брехливих вигадок), фейкового контенту, доксинг (оприлюднення приватних даних), агресивні коментарі, погрози та маніпуляції, спрямовані не лише проти конкретної людини, але і проти її близького оточення – насамперед, родини.

Це явище не варто недооцінювати. Воно здатне завдавати реальних психологічних травм і репутаційних утрат, руйнувати довіру між людьми, послаблювати суспільні інститути. Особливо небезпечно, коли для цього використовуються соціальні мережі з платним просуванням контенту, і штучний інтелект, який надає можливість генерувати діпфейки.

Актуальність проблеми очевидна: кожен з нас може стати мішенню. Саме тому важливо бути обізнаними, вміти розпізнавати прояви онлайн-насильства і знати, як реагувати і діяти у відповідь.

Мета цієї статті – не лише і не стільки розповісти про особистий досвід, а розробити практичні рекомендації, що допоможуть іншим. Йдеться і про підтримку тих, хто вже стикнувся з подібними атаками, і про відповідальне використання сучасних технологій. Свобода слова та розвиток ШІ не повинні ставати інструментами для маніпуляцій, цькування чи дискредитації.

Декілька прикладів з особистого досвіду

Роки два тому знайомі надіслали мені «відео» з китайської дегенеративної сміттярки «тік-ток», яке поширювали фанатики «АллатРи». Вони взяли моє давнє фото (десь 2017 року) і наклали на нього роботизовану озвучку. В тій пародії я нібито «зізнаюся», що приїхала до Києва у 2014 році (це правда), але «не мала чоловіка, роботи і здоров’я» (суцільна брехня), після чого «священники УПЦ МП запропонували мені гроші за дискредитацію АллатРи». Зроблено було настільки крінжово, що навіть фейком це складно назвати.

Спершу ми з друзями лише посміялися і забули. Проте мене зачепило те, як вони зневажливо спекулювали на темі вразливості. Адже я справді маю статус ВПО – двічі. У 2014 році моя сім’я втратила все майно, тікаючи з окупованого Донецька. У 2022 році російський снаряд знищив мою квартиру під Києвом: я вижила дивом, отримавши контузію і травму ока, і вдруге в житті тікала пішки з-під обстрілів разом із сусідами, тягнучи із собою найцінніше – двох врятованих котів.

І саме тому ці кампанії особливо підлі, коли спрямовані на людину, котра зазнала втрат від війни і мало не втратила життя.

Окремо варто зупинитися на гендерному підтексті таких атак. У поширюваних про мене фейках повторюється один і той самий мотив: я нібито «не мала чоловіка», «не мала грошей» і «не могла забезпечувати себе». Це не просто брехня, а класична мізогінія, спрямована на приниження жінки та нівелювання її професійних якостей.

У реальності все було навпаки: я завжди працювала, забезпечувала себе самостійно. На сектах я не заробляю, як і на журналістиці. Та саме мізогінний акцент показує справжнє обличчя організаторів дискредитаційних кампаній: замість доказів і аргументів вони вдаються до сексистських кліше (показати, що жінка ніби «залежна», «неспроможна», «неповноцінна»), щоб викликати в читача зневагу і сумнів у моїй самодостатності. Парадокс у тому, що мене намагаються дискредитувати вигаданою «залежністю» від чоловіка чи грошей, тоді як реальна загроза виходить від організованих структур з багатомільйонними бюджетами.

Хто за цим стоїть?

Моя історія – лише одна із багатьох, але вона наочно ілюструє, як персональні атаки перетворюються на інструмент тиску на всю систему.

Онлайн-насильство, якого я зазнаю, безпосередньо зумовлене моєю професійною діяльністю.

Впродовж 2019–2025 років я готувала низку правових висновків щодо різних аспектів діяльності проросійської організації «АллатРа» («Благотворче суспільство»)

Ці документи покладено до матеріалів кримінальних проваджень і судових справ, зокрема адміністративного спору про примусовий розпуск згаданої громадської спілки. Звісно, фігуранти та їхні адвокати ознайомлювалися з матеріалами, і з них дізналися, хто виконував експертні дослідження.

Зараз дискредитаційні кампанії проти мене та моїх близьких тривають. Мені закидають те, що мене нібито «координують» московини, зокрема РПЦ та їхній пропагандист дворкін, і звинувачують у тому, що я викликаю виверження сибірського плюму.

Основними виконавцями є ідеологічно оброблені особи – фанатики з культових груп, таких як «Благотворче суспільство» («АллатРа»), а також платні «піарники», які на цьому заробляють. Серед імен, що фігурують у зв’язку з такими кампаніями, – особи, відомі своєю проросійською риторикою та зв’язками з маргінальними групами. Один із них позиціонує себе як офіційний лобіст і регулярно з’являється у подібних «викриттях», – E. Cholakyan (Егон Чолакян). За відкритими джерелами нескладно дізнатися, що він брав участь у кампаніях на користь певних рухів, а такі «балакучі голови» часто використовуються для надання маревним наративам удаваної «авторитетності».

Так формується небезпечний прецедент, коли технологічні інновації, замість розвитку свободи слова, використовуються для створення так званого «охолоджувального ефекту». Йдеться не лише про психологічний тиск на мене особисто, але і про вплив на інших учасників провадження – експертів, спеціалістів, оперативників, слідчих, прокурорів, свідків, потерпілих, а також і на журналістів. Коли інші бачать, як проти когось запускають кампанії з дискредитації та ненависті, у багатьох виникає природне бажання уникнути подібного ризику: не братися за складні експертизи, не висвітлювати тему «АллатРи», не виходити публічно з аналітичними матеріалами. Результатом стає самоцензура, відхід від важливих тем і зниження готовності системно протидіяти небезпечним організаціям.

В чому проявляється онлайн-насильство:

1. Діпфейки та ШІ-генерація – сучасні сервіси дозволяють робити відео з голосом і анімацією, використовуючи фото. Зараз багато ресурсів для генерування зображень і відео встановлюють обмеження на використання фото реальних людей для запобігання використанню такого контенту для скоєння шахрайства та інших злочинів, але фейкороби знаходять обхідні шляхи.
2. Кібербулінг – образливі повідомлення, цькування в коментарях, приниження у мемах або «жартах».
3. Сексуалізоване переслідування – нав’язливі повідомлення інтимного характеру, небажані фото чи відео.
4. Доксинг – збір і оприлюднення приватних даних (адреса, телефон, інформація про сімейні обставини, родичів) з метою залякування.
5. Погрози насильством – повідомлення із прямими чи прихованими натяками на фізичну розправу.

Крім соцмереж і Телеграм-каналів, для дискредитаційних кампаній та поширення фейків також використовуються анонімні сайти та клони. Однотипні тексти з’являються на низькоякісних майданчиках, які легко створювати і просувати за мінімальних витрат. Навіть із невеликим рекламним бюджетом ці дописи можна «підштовхнути» до цільових груп, щоб вони дійшли до сім’ї або колег. Тут завжди дістає свого прояву експлуатація емоційного оточення. Головна мета – змусити близьких реагувати, вкинути пусковий емоційний гачок у родину, забрати ресурси (час, нерви) у людини, яка займається викриттями.

Наприклад, про мене пишуть якийсь маревний текст, із заголовком на кшталт такого: «Як зрадниця України відхрещується від своїх московських кураторів», і поширюють на сайтах-сміттярках. Для подальшої розкрутки оплачують рекламу в соцмережах. А воно, навіть і проплачене, все одно не «злітає», не «вистрелює» – навіть коментарі під такими публікаціями або нейтральні, або з обуренням поширенням вигадок. Я не відслідковую та не читаю цього.

Та необхідно розуміти (особливо якщо вам теж довелося стикнутися з подібним), що дискредитаційні кампанії та фейки поширюються не для однієї тільки обраної «жертви», але і для її оточення. Щоб знайомі, колеги та рідні це читали й потім пересилали, перелякано розпитуючи, як так сталося.

Практичні кроки – що робити (для жертв і для свідків)

Чому онлайн-насильство небезпечно? Навіть якщо здається, що «це одноденна писанина/балачки в інтернеті», або «нехай собі кумкають, як жаби на болоті, до завтра вже ніхто не згадає», наслідки є цілком реальними. Це постійний стрес і тривожність, самоцензура, відмова від публічної активності, підвищені ризики реальних нападів у фізичному світі.

Поради для експертів і дослідників, які стали об’єктами атак:

1. Якщо вас залучено як експерта (спеціаліста) у кримінальному провадженні для надання висновку, невідкладно повідомляйте слідчого чи прокурора про спроби тиску. Нехай самі по собі словесні погрози слугують лише засобами морального впливу і залякування, залежно від змісту вони можуть тягнути за собою кримінальну відповідальність. Зокрема, погрози службовій особі або громадянину, який виконує громадський обов’язок, підпадають під статтю 350 КК України.  В інших випадках, залежно від обставин, можуть бути використані статті про хуліганство (стаття 296 КК України) або погрозу вбивством (стаття 129 КК України). Тому фіксуйте все, зберігайте первинні матеріали: скріншоти, URL-адреси, відео, метадані (дата, час, автор, платформа). А для зберігання доказів використовуйте кілька носіїв: окрім комп’ютера, підвантажуйте копії у «хмару».
2. Не грайте за правилами агресорів. Уникайте приватних листувань і відповідей на провокаційні повідомлення: будь-яка реакція може бути використана проти вас. Те ж саме стосується «дискусії» в коментарях, навіть якщо вони виглядають безглуздо – це розширює охоплення фейкового контенту.
3. За потреби, і якщо це не шкодить інтересам слідства, зробіть офіційну публічну заяву. Це створює «точку правди» для вашого оточення та знімає тиск з боку родини чи колег, які можуть хвилюватися.
4. Задіюйте інституційні та правові інструменти. Повідомляйте платформи (Facebook, TikTok, YouTube тощо) про фейкові матеріали та фіксуйте підтвердження звернень. Якщо для вас принциповим є встановлення факту поширення недостовірної інформації в порядку ст. 277 Цивільного кодексу України (навіть коли автори невідомі), ви також можете звернутися до суду.
5. Дбайте про психологічну безпеку. Чітко поясніть своїм близьким, що для вас важливіша підтримка, ніж пересилання негативу. Користуйтеся беззвучним режимом або блокуванням у месенджерах, щоб захистити себе від нав’язливих повідомлень.
6. Пам’ятайте про солідарність і професійну підтримку. Не соромтеся звертатися по підтримку до колег чи психологів: системне цькування має кумулятивний ефект, і його не варто недооцінювати. Спілкуйтеся з іншими експертами (спеціалістами): солідарність зменшує «охолоджувальний ефект» і показує агресорам, що ви не ізольовані.

Якщо хтось із колег став мішенню – кожне ваше слово на підтримку його позиції створює відчутний захисний бар’єр. Реакція з боку громадськості, підтримка професійної спільноти часто змушують «віртуальних» нападників відступати, бо їхні методи втрачають ефективність.

Для друзів і стурбованих родичів:

Правило № 1: не коментуйте і не поширюйте контент зі «сміттярок».

Правило № 2: якщо натрапили на якусь «жахливу» публікацію, це не означає, що треба одразу надсилати це людині, супроводжуючи своїми емоційними коментарями. Ліпше підкажіть, що робити, запропонуйте допомогу. Не можете допомогти – не турбуйте, дайте спокій. І не тисніть із вимогами «пояснити» – підтримка виглядає інакше.

Сутність і небезпека онлайн-насильства

Таким чином, на підставі проаналізованих вище форм і методів застосування може бути запропоновано таке визначення: онлайн-насильство – це систематичне використання інформаційних технологій з метою переслідування, дискредитації, залякування або психологічного тиску на особу та її оточення шляхом поширення фейкового контенту, дискредитаційних кампаній, приватних даних (доксингу), погроз та інших маніпулятивних практик, у тому числі із залученням штучного інтелекту.

Це явище становить серйозну загрозу не лише для окремих людей, але і для суспільства загалом, оскільки підриває довіру, шкодить репутації, провокує самоцензуру та ослаблює демократичні інститути.

Пам’ятаймо: свобода слова не означає свободу принижувати. Онлайн-насильство – новий виклик, який потребує і правових рішень, і культури взаємної поваги. Подолати його можна за допомогою поєднання правових механізмів, професійної солідарності та культури відповідального використання технологій.

І спеціально для творців «конспірологічно-викривального» контенту: давайте, працюйте активніше, не стримуйте свою фантазію. Генеруйте ще. Вкладайтеся у розкрутку. І на рекламу не скупіться! Я люблю, коли ви витрачаєте на мене свої кошти, час і увагу. Та особливо приємно знати, що вам цього ніхто не поверне та не подякує.

Ірина Кременовська,

к.ю.н., с.н.с., директорка Центру економіко-правових досліджень