Макухівка у Полтавському районі багато років поспіль залишається символом екологічної кризи: село розташоване всього за кількасот метрів від міського сміттєвого полігону, а гори побутових відходів щодня загрожують здоров’ю близько 800 мешканців. Ситуація тут демонструє, як відсутність системного підходу до переробки відходів і бюрократичні перепони перетворюють просту географічну назву на символ екологічної катастрофи.
За останніми даними 2024 року, загальний обсяг побутових відходів у Полтаві оцінюється понад 650 000 м³ на рік. Динаміка росту обумовлена збільшенням чисельності населення та змінами споживчих звичок. Частка відходів від населення залишається критично високою – близько 430 000 м³, підприємств і організацій – близько 220 000 м³. Роздільний збір відходів у місті й досі не впроваджений у повному обсязі.
Вид на місто Полтаву з оглядового майданчика
Роздільний відбір відходів у місті не ведеться, тому надати деталізацію їх за морфологічним складом немає можливості.
Захоронення побутових відходів, їх остаточне розміщення здійснюються на Полтавському міському звалищі, що розташоване у селі Макухівка Полтавського району Полтавської області.
Екологічна катастрофа на відстані 300 метрів
Станом на 2025 рік село не змінилося. Воно так само межує з полігоном всього на 300 метрів, а гори сміття охоплюють понад 17 га. Вода зі свердловин і колодязів залишається небезпечною для пиття. Мешканці змушені купувати привізну воду. Захворювання дихальних шляхів, серця, шлунково-кишкового тракту та щитоподібної залози залишаються надзвичайно поширеними.
Символ місця, де життя перетворюється на існування – без перспектив виїхати і щось змінити. Всі, хто могли залишити село, зараз вже далеко. А ті, хто залишилися, просто не мають можливості змінити місце проживання і змушені потерпати від тих наслідків, до яких призвела нерозв’язана сміттєва проблема. Таких мешканців близько 800 осіб.
Молоді дівчата і вагітні жінки залишаються найбільш уразливими. За даними обласного управління охорони здоров’я, кількість випадків уражень дихальних шляхів серед дітей села протягом останніх 10 років зросла на 15% порівнянно з 2015 роком. Розробка програм санітарного контролю та профілактичних заходів не здійснюється системно.
Полтава, як і багато інших українських міст, протягом останніх років не припиняє спроби вирішити проблему утилізації побутових відходів. Якщо відкинути політичні спекуляції (особливо в умовах воєнного стану), то фактично маємо таку ситуацію. Комунальне підприємство КАТП-1628 і досі працює у неприбутковому режимі, фінансування відбувається з бюджету міста. Бюрократичні процедури та затримки розрахунків із приватними структурами залишаються серйозною перешкодою для розвитку ефективного збору та утилізації відходів. А це передбачає особливий, суттєво ускладнений і бюрократизований порядок розрахунків у разі укладення договорів з комерційними структурами. Тому підприємці не бажають мати справу з такими складнощами. Крім того, зазначене підприємство є збитковим, і його фінансова підтримка також здійснюється за рахунок коштів міського бюджету.
Вичерпаний ресурс полігону та відсутність сміттєпереробки
Ресурс полігону Макухівка вже значно перевищений – такий висновок ще двадцять років тому було надано органами санітарно-епідеміологічної служби. За даними останнього технічного аудиту 2023 року, полігон працює понад проєктну потужність у 2,5 рази. Впровадження сучасних технологій переробки, таких як сортування, компостування та енергетична утилізація відходів, у місті досі не здійснено.
Потенційні інвестори залишаються осторонь: нестабільна економічна ситуація, складна бюрократія та відсутність державних гарантій стримують залучення приватного капіталу. Протягом 2020–2024 років кілька проєктів сортувальних ліній та сміттєпереробних комплексів були припинені через неможливість гарантувати прибутковість. Однак усі інвестори, які протягом декількох років зверталися до органів місцевого самоврядування Полтави та пропонували свої проекти спорудження сміттєсортувальних ліній, комплексів, заводів з переробки відходів, зрештою відмовлялися від своїх планів. Якщо стосовно розподілу майбутнього прибутку – скільки одержить підприємець-інвестор і скільки одержить міський бюджет суперечностей не виникало, бо ці питання можна обговорити й знайти компроміс на рівні міста, то щодо інших планів існують суттєві перешкоди, через які інвестори змінювали своє рішення співпрацювати з полтавською громадою.
Для відмови інвесторів щоразу знаходилися одні й ті саме причини: по-перше, будівництво заводу (комплексу, лінії тощо) є тривалим процесом і потребує не менше 5 – 6 років для його реалізації, й тут інвестори найчастіше зважають на нестабільну політичну ситуацію в Україні та непередбачуваність курсу долару. По-друге, кожен інвестор, який вкладає кошти (а це суми приблизно понад 100 млн грн.) оцінює свою майбутню вигоду на тривалу перспективу протягом, щонайменше, найближчих 50 років, і тут знову в нього виникають сумніви щодо розвитку соціально-політичної ситуації та курсу долару.
Втім, названі причини не можна вважати достатньо переконливими й вагомими, адже попри зміни соціально-політичної ситуації, у регіоні накопичено стільки сміття, що його має вистачити не лише на найближчі 50 років, але й на століття вперед і, як би не змінювався курс долару – сміття утворюватиметься завжди, щодня.
«Золоте дно» для окремих бізнесів
У місті Полтаві задіяна єдина технологія утилізації відходів – захоронення на міському звалищі. Технології переробки відходів в електричну чи теплову енергію не впроваджувалися. Проекти та програми з утилізації відходів у місті також відсутні.
Неформальний ринок вторсировини та ручний збір відходів із «золотого дна» полігону залишається актуальним і у 2025 році. Місцеві та тимчасові працівники продовжують отримувати прибуток від переробки пластику, металу та органіки, при цьому бюджет міста не отримує жодного фінансового зиску.
Суб’єкти малого підприємництва, що укладають договори з комунальними підприємствами, неофіційно приймають на роботу в рази більше людей, ніж указано в договорі, в тому числі безхатченків, які цілоденно, наче раби, вручну збирають, сортують і пакують вторсировину. За інформацією, поширеною у деяких медіа, щодня сортувальники з числа осіб без постійного місця мешкання заробляють на звалищі від 200 грн. і більше.
На смітник, наче на роботу, ходять місцеві мешканці, що вилучають з куп сміття те, що можна здати на пункти приймання вторсировини (пластик, скло, метал тощо), спожити (наприклад, коли супермаркети привозять партії протермінованих продуктів) або продати. До бюджету міста при цьому не потрапляє ані копійчини. Тому сміттєзвалище справедливо вважають «золотим дном», і подейкують, що його ніколи не буде закрито, бо переробляти сміття місцевій владі економічно невигідно.