Що ми знаємо (і не знаємо) про колаборантів і зрадників у державних структурах

Повномасштабна збройна агресія російської федерації проти України завдала удару не лише по територіях, об’єктах інфраструктури та життях цивільних. Одним із найболючіших наслідків війни, про які рідко говорять відкрито, стала втрата кадрового потенціалу в державних структурах, що забезпечують безпеку, правопорядок і виконання закону. Поліцейські, прокурори, працівники пенітенціарної системи, юстиції, виконавчої служби, архівних і нотаріальних установ – частина з них почала працювати на окупаційну владу за тими ж (або наближеними) напрямами, що взаємодіяли з легітимними українськими структурами до окупації. З частиною осіб взагалі втрачено зв’язок, і про їхню долю нічого не відомо.

З метою вивчення цього надзвичайно важливого та недостатньо висвітленого аспекту війни Центром економіко-правових досліджень було направлено звернення із запитом до Офісу Генерального прокурора, Міністерства внутрішніх справ, Міністерства юстиції України та підпорядкованих їм структур. Предметом запиту стало надання статистичних і аналітичних даних щодо втрат кадрового потенціалу, колабораційної діяльності, звільнень, кримінального переслідування чи зникнення працівників державних установ у період з лютого 2022 року до сьогодні.

Для проведення дослідження необхідно було з’ясувати такі питання:

• скільки осіб залишилося на окупованих територіях і не поновилося на службі в підконтрольній частині України;
• скільки з них почали працювати на окупаційні структури;
• скільки таких осіб перебувають у розшуку, проти скількох відкрито провадження, скільки засуджено;
• скільки було звільнено через втрату зв’язку або фактичне припинення виконання обов’язків;
• і, зрештою, чи ведеться системний облік таких випадків.

Першу відповідь надав Офіс Генерального прокурора. Вона, на жаль, проливає світло не так на саму проблему, як на бюрократичну темряву, яка її покриває. Як ідеться з відповіді, персональний облік працівників, притягнутих до кримінальної відповідальності, у зв’язку з вчиненням дій, спрямованих на шкоду суверенітету України не передбачений. Тобто Офіс Генпрокурора не веде персоніфікованої статистики колаборантів, навіть коли йдеться про кримінальні правопорушення проти основ національної безпеки України.

Натомість надано лише узагальнені дані щодо статей 111 та 111-1 Кримінального кодексу України (державна зрада і колабораційна діяльність) з розбивкою по роках. У цих даних не виокремлено жодної категорії щодо відомчої належності осіб, займаних посад, участі в окупаційній адміністрації, території скоєння злочину, статусу провадження.

У відповідь на конкретно сформульовані запити про кількість працівників, котрі зрадили присязі, перейшли на бік ворога або були звільнені через втрату зв’язку, Офіс Генерального прокурора фактично визнав, що не має чіткої системи обліку таких випадків. Ба більше, у відповіді прямо зазначено, що у звітності, яку формують органи прокуратури, ці показники навіть не виокремлюються. Це означає, що загалом по державі не існує достовірної офіційної бази даних, з якої можна було б зрозуміти масштаби зрад у лавах правоохоронців. А отже, ми не можемо оцінити ні ступінь інфільтрації державних органів, ні динаміку цього явища в часі, ні ефективність заходів реагування з боку керівництва.

Єдине, що нам запропоновано натомість, – це узагальнена статистика за статтями 111 та 111-1 Кримінального кодексу України. У доданих таблицях за формою №2 «Єдиний звіт про осіб, які вчинили кримінальні правопорушення» містяться дані про кількість осіб, притягнутих до відповідальності за державну зраду та колабораційну діяльність протягом 2022, 2023, 2024 років, а також за перше півріччя 2025 року. Вони охоплюють усі категорії: і цивільних, і військових, і державних службовців, і суддів, і поліцейських. Водночас не вказано, скільки з них безпосередньо працювали в органах прокуратури, юстиції, МВС або інших силових структурах.

Січень – лютий 2022 року

2022 рік

2023 рік

2024 рік

Січень – червень 2025 року

Формально така відповідь є допустимою з огляду на те, як функціонує державна система статистичного обліку. Але по суті вона свідчить про уникання відповідальності, відсутність стратегічного бачення проблеми. І якщо вже сам Офіс Генерального прокурора не здатен дати відповідь на просте запитання – скільки його працівників перейшли на бік ворога або вчинили зраду, – тоді постає цілком логічне і тривожне запитання: а чи взагалі існує усвідомлення загроз, які становлять подібні випадки для держави?

Попри загальну позицію щодо відсутності обліку, у відповіді таки згадано один конкретний випадок. Йдеться про керівника Миколаївської окружної прокуратури Миколаївської області Германа Геннадія Юрійовича, який, за офіційним висновком органу дисциплінарного провадження, під час дії воєнного стану надавав допомогу спецслужбам держави-агресора у проведенні підривної діяльності проти України. Після розгляду дисциплінарного провадження він був звільнений наказом Генерального прокурора від 8 червня 2024 року, а раніше – рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 25 травня 2022 року № 61-22 притягнутий до відповідальності за дії, що порочать звання прокурора. За офіційною інформацією, Герман Г.Ю. діяв в інтересах російської федерації, при цьому формально обіймаючи посаду в українському органі прокуратури.

Цей випадок став відомим лише тому, що рішення КДКП було оприлюднено публічно. А скільки ще подібних випадків залишається поза увагою суспільства? Скільки зрадників продовжують уникати відповідальності через юридичну розмитість або просто тому, що система не готова визнавати власні кадрові провали?

Відповідь ОГП також чітко окреслює межі його відповідальності: мовляв, дисциплінарне провадження щодо прокурорів віднесено до компетенції окремого органу, що не входить до складу прокуратури, а сам Генеральний прокурор лише виконує рішення цієї інституції. Формально все відповідає чинному законодавству. Але якщо дивитися ширше, то тут відбувається делегування відповідальності в умовах, коли держава має бути максимально мобілізованою на внутрішню безпеку.

У структурі ОГП діє Департамент захисту інтересів держави в умовах збройного конфлікту. І якщо вже держава формально визнає, що перебуває в умовах війни, то пріоритетом повинні бути не відписки у стилі «таких даних не ведеться», а створення цілісної аналітичної моделі обліку зрадників у власних лавах.

Очевидно, що з початком повномасштабної агресії тисячі працівників державних органів були змушені залишити окуповані території. Але так само – тисячі залишились або перейшли на бік ворога. І кожна така особа є потенційним джерелом витоку інформації, інструментом саботажу та деморалізації. Це вразливість усередині інституцій, які мали б стояти на варті закону, правопорядку та обороноздатності. Особливо коли йдеться про поліцію, прокуратуру чи систему виконання покарань – структури, які володіють персональними даними, системами доступу, архівами та механізмами впливу.

У цьому сенсі відсутність прозорого обліку не є лише бюрократичним прорахунком, а стратегічною недооцінкою внутрішніх загроз. Неможна так відверто ігнорувати досвід держав, які вже переживали такі процеси. Свого часу Німеччина, Польща, Чехія, Литва та інші країни Центрально-Східної Європи після повалення тоталітарних режимів провели не лише люстрацію, але і масштабні аудити власного кадрового складу. Не заради помсти, а для збереження державності. Україна ж нині перебуває в активній фазі війни, а не в поствоєнному транзиті, тому зволікання може обійтись надто дорого.

Центр економіко-правових досліджень, провівши перший етап запитів і проаналізувавши отриману відповідь ОГП, фіксує наявність системної прогалини у сфері обліку кадрових втрат, пов’язаних зі зрадою або переходом на бік окупанта. Це потребує не лише публічного розголосу, а й політичної реакції на рівні профільних міністерств і парламентських комітетів.

Якщо держава не знає, скільки зрадників ховається в її системі – вона ризикує програти війну навіть на мирній території.

Станом на сьогодні ми маємо ситуацію, коли окремі випадки співпраці державних службовців із ворогом висвітлюються лише завдяки журналістським розслідуванням або активності громадянського суспільства, тоді як офіційна статистика залишається розмитою, фрагментарною або зовсім відсутньою. При цьому варто зважати, що йдеться не просто про «числа» – кожен зрадник у лавах силових і правозастосовних органів автоматично множить ризики для всієї держави.

Колаборант із прокуратури – це загроза витоку оперативної інформації, зриву досудового розслідування, передачі конфіденційних матеріалів. Колаборант у поліції – це пряма загроза безпеці громадян, оскільки саме поліцейські першими працюють з заявами, розшукують осіб, супроводжують досудові слідства. Якщо ж така особа працює у виконавчій службі, державному нотаріаті чи в установі пробації – це означає компрометацію персональних даних, реєстрів, документів, а отже, – небезпеку для тисяч громадян, які перебували або перебувають у правових процедурах.

Саме тому питання втрати кадрового потенціалу внаслідок збройної агресії рф має бути розглянуте не лише з погляду статистики або формальних відписок. Потрібна комплексна державна політика, яка передбачатиме:

• створення єдиної централізованої бази даних щодо осіб, які були звільнені, зникли безвісти або підозрюються у співпраці з ворогом;
• визначення чітких критеріїв фіксації таких випадків у звітності МВС, Мін’юсту, ОГП, СБУ та інших дотичних органів;
• проведення щорічного аудиту стану кадрової безпеки в державних органах і публічного інформування суспільства про його результати;
• запровадження незалежного наглядового органу (аналогічного до Рахункової палати), який міг би здійснювати моніторинг утримання в штатах осіб із сумнівною репутацією або незрозумілим статусом;
• запровадження чіткого механізму дисциплінарної відповідальності керівників підрозділів за приховування фактів колаборації.

Крім того, варто передбачити обов’язкову перевірку колишніх працівників на лояльність перед можливим поновленням на роботі або переведенням до інших підрозділів. Особливо в умовах, коли деякі з них могли тимчасово залишатися на окупованих територіях або мати тісні родинні зв’язки з тими, хто перейшов на бік ворога.

Наразі Центр економіко-правових досліджень очікує на відповіді від Міністерства внутрішніх справ і Міністерства юстиції України. Отримані відомості будуть додані до узагальненого аналізу і включені до майбутньої аналітичної публікації. Ми переконані, що оприлюднення цієї інформації не просто правомірне – воно життєво необхідне. У воєнний час держава зобов’язана тримати під контролем усі силові структури. І саме зараз, коли вирішується, якою буде Україна після перемоги, ми повинні очистити державні інституції від зрадників.