Три нових напрями реформування системи національної безпеки України

Робота з удосконалення законодавства у сфері забезпечення національної безпеки, що нині триває у нашій країні, потребує широкого залучення науковців та експертів, котрі мають власні напрацювання та здатні запропонувати якісні новації з реформування системи національної безпеки України.

На основі систематичних і базових наукових досліджень фахівцями Центру економіко-правових досліджень було сформульовано низку пропозицій, а також висловлено певні застереження щодо обмеженого (неповного) визначення самого терміну «національна безпека».

Істотною і грубою помилкою є зведення терміну «національна безпека» лише до мілітарного (військового) наповнення. Зрозуміло, що в час фактичного ведення бойових дій «військова» складова є чи не найбільш значущою, але не слід забувати і про інші складові національної безпеки, які хибно вважаються другорядними, враховуючи їх непересічне значення.

1. Так, традиційно поза увагою законодавця може залишитися така складова національної безпеки, як здоров’я населення. Останнім часом, приміром, набуває поширення небезпечна тенденція масової умисної дискредитації такої технології підтримання здоров’я нації, як вакцинація (щеплення). За допомогою засобів масової інформації, інтернет-ресурсів, окремих представників т. з. «громадськості» в суспільстві насаджується неприйняття та відраза до апробованих десятиліттями технологій забезпечення здоров’я. При цьому для дискредитації ідей та технологій щеплення беруться поодинокі невдалі випадки некоректної імунної відповіді на зроблені процедури або ускладнення від неякісних вакцин (від чого ніхто не застрахований), критика самої ідеї щеплення, здійснюється нагнітання відрази та залякування пересічних громадян уявними «жахами» вакцинування.

При цьому прямі та непрямі втрати лише від поширення однієї інфекційної хвороби значно перевищують втрати від бойових дій. Тому, без перебільшення, ця проблема має стати пріоритетною для фахівців у галузі національної безпеки. Дискредитація вакцинування та інших технологій підтримання здоров’я нації має визнаватися елементом та напрямом тероризму і стати предметом уваги законодавця.

2. Друга проблема, яка традиційно вважалася «другорядною» і такою, що не заслуговує на увагу з боку держави, є поширення деструктивної і тоталітарної діяльності тих чи інших релігійних культів (сект), езотеричних і окультних течій або організацій. Законодавцем не встановлено і жодних обмежень щодо форм і методів впливу на поведінку їх адептів (учасників, послідовників). Порівняно із законами інших країн, де забезпечення безпеки людини та суспільства ставиться на перше місце, а будь-які спроби провадити під виглядом релігійних віровчень екстремістську діяльність, припиняються жорстко і без вагань (США, Канада, ФРН, Велика Британія, Японія, Ісландія, Латвія та ін.), чинний український закон можна вважати свого роду взірцем лояльності, адже в ньому немає жодних обмежень щодо експериментів над людьми.

При цьому небезпека діяльності послідовників різних «гуру» та «посланників» полягає у тому, що свідомо і цілеспрямовано здійснюється психологічний вплив та інші маніпуляції з емоційно-вольовою сферою людини, з використанням емоційних і психологічних перенавантажень, стресів, індивідуальної схильності до навіювання, безвілля, недостатнього розумового розвитку і незрілості емоційно-вольової сфери особи, що веде до втрати нею соціальних орієнтирів або цінностей, зниження власної самооцінки, тимчасового розладу психічної діяльності.

Заражені сектантством люди можуть і протестувати проти тих же технологій підтримання здоров’я нації і залучатися для активної протидії державним органам та інституціям як посланники «руського миру», «вільних духовних республік ДНР та ЛНР», «власного пошуку духовності» та інших напрямів «задурювання» людей.

Нагадуємо, що під час початку окупації окремих районів Луганської та Донецької області терористичними угрупуваннями окремі секти та сектанти активно протидіяли Збройним Силам України фізичною присутністю та «живим кордоном» між нашими воїнами та терористами. І саме цих задурених сектантами осіб відверто мав на увазі Президент РФ Путін В.В., коли погрожував під час окупації Криму як спосіб протидії Збройним Силам України «ми пустимо вперед жінок та дітей, нехай спробують по них стріляти». Тому, антисектантська складова національної безпеки також має бути в пріоритеті.

3. Третім напрямом новітніх та недостатньо оцінених фахівцями сучасних загроз національній безпеці України є поступове поширення у суспільстві ідей корисності, допустимості та ледь не панування безпритульних (бродячих) собак у населених пунктах України під виглядом т. зв. «зоозахисної» діяльності та псевдогуманізму.

У країні триває війна, економіка перебуває у стані перманентної кризи, продовжується спад народжуваності, поширюються інфекційні захворювання, закриваються школи та сільські лікарні, а в цей час т. зв. «зоозахисники» висувають і проштовхують безглузді ідеї та виправдання поширення безпритульних тварин та всіляких дій, спрямованих на підтримання їх популяції на вулицях (лікування, харчування, догляд, захист).

Безпритульні собаки, крім того, що поширюють десятки небезпечних інфекційних захворювань (нічим у цьому плані не відрізняючись від щурів, мишей та інших гризунів), але вони іще здійснюють напади на людей (щороку гинуть по декілька десятків громадян) і продуктивних домашніх тварин, провокують ДТП, засмічують територію, створюють у суспільстві атмосферу колотнечі та взаємної ненависті між пересічними людьми та «зоозахисниками».

В умовах війни та кризи стверджувати про необхідність піклування та поширення безпритульних домашніх тварин – цілковита маячня та цинізм вищого ґатунку.

Зрозуміло, що всі ці чинники обов’язково супроводжуються масовими фінансовими витратами – в Києві під тиском «зоозахисників» (які за всіма ознаками є деструктивною сектою) на два поточні роки заплановано виділити 192 мільйони гривень на потреби безпритульних собак та їх «захист». У межах України на подібні забаганки витрачаються мільярди гривень, і це, наголошуємо – в умовах бідності, кризи, війни, поширення інфекцій, колотнечі у суспільстві, втрати ціннісних орієнтирів та блукань.

Описані нами три напрями (проблеми) традиційно залишаються поза увагою фахівців з реформування законодавства про основи національної безпеки та, як можна легко помітити – за своїм походженням практично мають співпадіння (векторність) виявів, спільне коріння, однакові ідеологічні обґрунтування й технології маніпулювання суспільною свідомістю.

Всі описані проблеми, безумовно, істотно шкодять психічному, фізичному, емоційному та матеріальному благополуччю нації та мають враховуватися під час здійснення державного планування стратегії боротьби з викликами та загрозами, що постають на шляху розбудови української державності та забезпечення національної безпеки.

Відповідні пропозиції Центру економіко-правових досліджень направлено для розгляду та врахування у законотворчій роботі на адреси Адміністрації Президента України, Ради національної безпеки та оборони України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Служби безпеки України та Міністерства охорони здоров’я України.