До Центру економіко-правових досліджень звернулися підприємці з Китайської Народної Республіки для одержання консультацій щодо можливих перспектив і напрямів ділової активності в Україні в реальному секторі економіки.
Відповідно, на підставі проведеної аналітичної роботи нашими фахівцями було підготовлено цей висновок як виклад бачення на питання про можливі перспективи і напрями бізнесу в Україні в реальному секторі економіки.
За вказаною тематикою перспективними вбачаються такі напрями:
1. Розвиток альтернативної енергетики (альтернативних, «зелених», екологічно чистих і безпечних, безвідходних технологій виробництва електричної та похідних (теплової) видів енергії;
2. Переробка і утилізація твердих побутових відходів (сміття).
Слід одразу зазначити, що ці обидва напрями в певних моментах є однаково спрямованими, вони перетинаються і доповнюють одне одного.
1. За першим напрямом про перспективи розвитку альтернативної енергетики слід зазначити таке.
Україна традиційно є країною зі схильністю до дефіциту електричної енергії, – втім, як і кожна країна у світі, вона має природний дефіцит електроенергії та енергоносіїв.
Структура виробництва електроенергії (частка виробництва в галузі в Україні), за даними за повний 2016 рік:
• Атомні електростанції – 53,74%;
• Генеруючі компанії теплових станцій – 31,78%;
• Гідроелектростанції (крім дрібних) – 6,21%;
• Теплоелектроцентралі – 7,01%;
• Альтернативні виробники (всі разом) виробляють 1,26%, в тому числі:
1. Гідроелектростанції (малі): – 0,13%;
2. Вітроелектростанції – 0,66%;
3. Сонячні (солярні) станції – 0,35%;
4. Енергія з біомаси – 0,06%;
5. Інші відновлювані джерела – 0,06%.
Подібна система існує тому, що собівартість виробництва різних джерел енергії істотно різниться (в кілька разів), і всі виробники, продаючи електроенергію в загальний ринок (енергоринок), таким чином формують на виході (для кінцевих споживачів) усереднену (справедливу, розумну) ціну.
При цьому виробники отримують від оптового покупця електричної енергії свою частку згідно собівартості відповідно до законодавства України (Закони України «Про ринок електричної енергії», «Про альтернативні джерела електричної енергії», «Про альтернативні види палива» та ін.). Встановлено пріоритет «зелених» (альтернативних) виробників у отриманні повної вартості виробленої продукції у пріоритетному порядку (100% оплата) за умови повної компенсації витрат. З огляду на це, мається на увазі і декларується необхідність постійного нарощування частки альтернативних «зелених» виробників у загальному виробництві. Таким чином, держава декларує підтримку «зелених» виробників і гарантії інвестицій в об’єкти, задіяні у виробленні електроенергії за допомогою «зелених» (відновлюваних) технологій. При цьому економічні параметри, виведені нижче, говорять самі за себе.
Як уже зазначалося, всі альтернативні виробники (малі гідроелектростанції, вітроелектростанції, сонячні станції, виробники енергії біомаси та інші – всі вони віднесені до альтернативних джерел електроенергії), за загальної частки виробленої енергії в 1,26% отримують з енергоринку вже 6,98% за таких пропорціях:
1. Гідроелектростанції (малі): – 0,56%.
2. Вітроелектростанції – 2,54%.
3. Сонячні (солярні) станції – 3,38%.
4. Енергія з біомаси – 0,24%.
5. Інші поновлювані джерела – 0,26%.
Тобто, ми ацентуємо увагу на тому, що «зелені» виробники, що виробили 1,26% товарної продукції того ж виду (характеру), як і всі інші (вся електроенергія абсолютно «однакова» за своїми параметрами) отримують 6,98% від загальної суми коштів, покриваючи всі свої витрати.
За середньої вартості електроенергії для споживачів (залежно від категорій) на рівні 1-2 грн. за 1 кВт * год «альтернативні» виробники можуть отримувати до 13 й більше гривень (0,5 доларів США) за 1 кВт * год. (Наприклад, постановою Національної комісії, що здійснює регулювання у сфері енергетики і комунальних послуг України (НКЕКП) від 30.06.2017 р. № 863 для окремих виробників електричної енергії (п. 13, 14, 22, 27 тощо) встановлена собівартість виробленої електроенергії в 13,6091 грн. (без податку на додану вартість).
При цьому Україна взяла на себе зобов’язання перед Єврокомісією (рішення D/2012/04/MC-EnC), в тому числі відображені в Національному плані дій з відновлювальної енергетики на період до 2020 року (затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 р. № 902- р) наростити загальну частку виробництва електроенергії з поновлюваний джерел до 11% (констатуємо ще раз – зараз цей рівень (2016 рік) 1,26%).
Таким чином, розвиток альтернативних джерел енергії в Україні є пріоритетним і гарантовано вигідною перспективною діяльністю.
При цьому слід зазначити низьку вартість робочої сили на ринку праці в Україні. Згідно зі статистичними даними в місті Києві (столиця) заробітна плата фахівців інженерного профілю середнього рівня вкрай рідко становить 10 тисяч гривень на місяць (400 доларів США) без відрахувань податків «на руки». При цьому в депресивних регіонах (з низьким рівнем промислового розвитку і перевищенням пропозиції на ринку робочої сили) заробітна плата (побажання працівників) ще нижче.
Цей фактор також слід ураховувати для розуміння перспектив розвитку «зеленої» енергетики в Україні.
2. Як вже зазначалося, такий вид бізнесової діяльності, як утилізація (переробка, сортування) твердих побутових відходів також, на наш погляд, є перспективним напрямом створення реальної економіки в Україні. При цьому даний вид діяльності в деяких моментах співпадає з напрямком реалізації проектів в відновлювальної енергетики і, водночас, цей вид – абсолютно самостійний і диверсифікований вид діяльності.
Згідно статистичних даних середній громадянин в Україні протягом року виробляє близько 200-250 кілограмів (більше 2 метрів кубічних) твердих побутових відходів (сміття). У масштабах України це від 45 до 60 млн. куб. м, або 12 – 13 млн тонн відходів на рік.
При цьому в складі (залежно від методик підрахунку (за обсягом або за вагою) морфологічний склад відходів становить: харчові відходи від 10 до 60%, скла 5-15%, значна частина пластику, паперу, деревини, чорних і кольорових металів.
Практично всі відходи за своїм складом можуть бути перероблені: наприклад, харчові відходи може бути використано для отримання біогазу (частина біогазової електроенергії в енергобалансі виробництва становить незначні 0,06% при частці грошей – 0,24%);
Пластик (упаковка, пластикові пляшки) може бути вилучено (відсортовано) й використано для отримання гранул для подальшої упаковки, будівельних матеріалів, нехарчових виробів усіх видів (тара, складові парканів, покрівель, деталей (частин) автомобілів, будівництва доріг та ін). Частина пластика може бути використана для спалювання на сміттєпереробних заводах (в Україні існує тільки один такий, що фактично працює, завод у м. Києві такого профілю), аналогічно, як і деревина – папір. Законом України «Про альтернативні види палива» передбачено нарощування нетрадиційних видів палива до 20 відсотків в загальному балансі (до 2020 року), однак цей показник сьогодні є незначним.
Скло також може бути використано для сортування та переробки (середня вага однієї пляшки становить від 300 грамів, при цьому тонна склобою в роздріб в Україні коштує близько 1 тисячі гривень (1 кілограм склобою – коштує 1 гривню).
Неутилізованих класичними способами відходів – нікчемні частки (небезпечні речовини, хімічні реагенти, радіоактивні речовини та ін), проте й вони підлягають переробці спеціальними методами.
Під завалами сміття (відходів) знаходиться (за деякими джерелами) близько 7% території України, при цьому класичним способом їх утилізації є поховання на полігонах шляхом утрамбовки важкими машинами і пересипанням грунтом. Фактично цінні ресурси (сировина для отримання біогазу, будівельних матеріалів, пластмас, палива) зариваються в землю і вже є корисними копалинами.
Величезні площі полігонів відходів забруднюють територію, призводять до погіршення екологічної ситуації, сприяють зростанню соціальної напруги. Полігони знаходяться у депресивних регіонах, місцевостях, де відсутній (з природних причин) інтерес до будівництва житла та інфраструктури. Цей фактор сприяє тому, що місцеві жителі, природно, являють собою дешеву робочу силу, оскільки вони будуть виконувати на полігонах роботу із сортування відходів. Подвійне їхнє завдання – заробіток і очищення «своєї» території від сміття (відходів), що сприятиме рекреації територій. Тобто діяльність такого роду буде соціально привабливою, вона буде сприяти іміджу інвестора (до моментів участі таких інвесторів у політичному житті України).
Згідно із законодавством України (Національна стратегія поводження з відходами, затверджена розпорядженням Кабінету Міністрів України 08.11.2017 № 820-р) встановлено, що в 2016 році лише 5,8% відходів перероблено, решта просто залишені «як є».
Національною стратегією визначено принцип «забруднювач платить»: тобто особа, що створює (викидає) відходи, є особою, яка за цю діяльність платить. Існує в деякому роді парадоксальна ситуація: відходи – це раніше придбані особою ресурси, вироби, предмети (упаковка, їжа, матеріали, одяг), за які споживач в момент придбання витратив гроші (ресурси), а після певного періоду і певних обставин вважав за необхідне відмовитися від цього майна (викинути його, як відходи). Однак будь-які відходи – це ресурс, матеріал, сировина для інших продуктів і технологій, у звичайних умовах за отримання якого (як товару) набувач такого ресурсу сплачує кошти – компенсує вартість придбаних матеріалів і речовин, щоб їх використовувати у підприємницькій діяльності. Тому діяльність, за якої інвестор отримує доступ до сировини (ресурсів), використовує їх, і при цьому ще й отримує плату за таке використання – виключно вигідна (вартість зростає, щонайменше, вдвічі.
Обидва ці напрями є виключно вигідними та перспективними.
