Для підготовки проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення кібербезпеки та реалізації заходів протидії тероризму» Центром економіко-правових досліджень було проведено ретельний аналіз ситуації щодо стану кримінального та кримінального процесуального законодавства зарубіжних країн, а також усебічні консультації та обговорення проблемних питань з вітчизняними вченими, фахівцями-кримінологами, практичними працівниками, адвокатами, правозахисниками, правоохоронцями, та на підставі цього було суттєво доповнено раніше вироблену нами принципову правову позицію.
Наведемо декілька прикладів вчинення резонансних тяжких злочинів, які мали місце останнім часом.
- Так, 19 лютого 2014 р. у м. Києві на перехресті вулиці Героїв Севастополя та проспекту Відрадного невідомими особами розстріляно патруль ДАІ, загинуло двоє правоохоронців;
- 02 березня 2014 р. у м. Києві на стаціонарному посту «Биковня», що на Броварському проспекті, невідомі особи розстріляли патруль ДАІ та заволоділи табельною зброєю, внаслідок нападу троє інспекторів загинули, один дістав тяжкі поранення;
- 31 серпня 2015 року в результаті вибуху гранати під Верховною Радою України загинули четверо військовослужбовців Національної Гвардії України;
- 27 червня 2017 року в результаті спрацювання вибухового пристрою в автомобілі на перехресті вулиць Солом’янської та Механізаторів загинув один з керівників військової контррозвідки України;
- 12 січня 2017 року в поштовій скриньці в під’їзді будинку по вулиці Луначарського в місті Києві спрацював вибуховий пристрій, котрий призначався одному з відомих вітчизняних журналістів та адвокатів (лише завдяки збігу випадковостей практично ніхто не постраждав);
- 20 липня 2016 року в місті Києві на вулиці Івана Франка в результаті закладеної вибухівки загинув журналіст «Української правди»;
- 23 травня 2017 року кілером в середмісті Києва було вбито колишнього депутата російської Держдуми, який виступав з критикою режиму Хуйла;
- 08 вересня 2017 року на Бесарабській площі в м. Києві шляхом закладення вибухівки було вбито учасника АТО.
Аналогічні випадки із закладенням вибухових пристроїв, стріляниною та інші подібні інциденти, внаслідок яких гинуть люди, відбуваються майже щодня, і всі вони стають надбанням громадськості, в тому числі за допомогою використання сучасних кібернетичних інформаційних технологій. Усі ці злочини за кваліфікацією належать до категорії тяжких і особливо тяжких.
Однак у кожному із цих випадків знаходяться особи, які здійснюють виправдання згаданих злочинів, їх вихваляння, героїзацію, патріотизацію, популяризацію, схвалення в публічній формі в соціальних мережах та у засобах масової інформації, в тому числі через висловлювання на кшталт «так мєнтам і треба», «мало загинуло», «треба було, аби ще й родина постраждала», «мєнти – не люди», «так буде з кожним», «молодці патріоти, треба повторити», «знищимо вєртухаїв влади» тощо.
За чинним кримінальним законодавством України (ст. 27 Кримінального кодексу України) існує чотири види співучасті у вчиненні злочину:
- Виконавець (особа, яка безпосередньо вчинила злочин – у даному разі, заклала вибухівку тощо);
- Організатор (особа, яка здійснила організацію злочину, фінансувала його, керувала ним, розподіляла ролі, створила злочинну групу тощо);
- Підбурювач (особа, яка своїми діями (заклики, умовляння, «поради», підкуп, погрози тощо) схилила інших осіб до виконання злочину);
- Пособник (особа, яка заздалегідь обіцяла підтримку (приховання слідів злочину, переховування злочинця, знарядь злочину або їх надання тощо).
Всі ці види співучасті характеризуються їх періодичним та триваючим у часі характером (зазвичай до моменту вчинення (закінчення) злочину або ж безпосередньо після його завершення (приховання слідів, знарядь, сприяння втечі виконавця тощо), а також їх безпосереднім відношенням до даного конкретного злочину.
Таким чином, суспільно-небезпечне діяння (злочин, кримінальне правопорушення) «живе» та карається у обмежених у часі, просторі та колі осіб випадках.
Однак, за описаних нами випадків схвалення, героїзації та популяризації певного конкретного злочину злочин умовно «живе» та поширює свою небезпечність у суспільстві і вже довгий час після його завершення та скоєння, допоки існують вияви героїзації та виправдання злочинних діянь з боку окремих осіб, його схвалення як належної та «правильної» поведінки.
Згідно з теоретичними засадами та принципами застосування кримінального та кримінального процесуального законодавства метою кримінальної відповідальності є виправлення засуджених, усунення небезпечності їх діянь, а так само – профілактика нових та інших злочинів, їх упередження, створення в суспільстві негативного відношення до злочинних діянь.
І ця мета, на жаль, не досягається за існуючих умов. З одного боку, відбувся очевидний злочин тяжкого чи особливо тяжкого характеру, правоохоронні органи здійснюють його розслідування, шукають винних, вчиняють слідчі дії тощо, а з іншого – частина суспільства, збурена голосними заявами підбурювачів та героїзаторів щиро починає вважати, що вибухи, стрілянина, вбивства, підпали, погроми тощо є правильними виявами громадської непокори, реалізацією злочинцями свого бачення світу та подій.
Згаданий діаметральний дуалізм між негативним відношенням з боку закону та правоохоронної системи до злочинів та позитивним (псевдопозитивним) відношенням до тих же самих діянь з боку «громадськості» та «патріотів» є неприйнятним, нелогічним, суперечливим та руйнівним для законних інституцій, держави та суспільства.
Подібний дуалізм має бути усунуто. Немає сенсу здійснювати правоохоронну та правозахисну діяльність (як функції та завдання держави), коли ці функції позиціонуються як антисуспільні, антинародні вияви політики «злочинної влади» та «переслідування вольових патріотів, котрі власними силами здійснювали народну помсту та наводили порядок».
З урахуванням наведеного, Центром економіко-правових досліджень пропонується такий підхід:
Для досягнення суспільної рівноваги, балансу, усунення «роздвоєння» є необхідним або пряма кримінальна відповідальність за схвалення (героїзацію, підтримання) тяжких та особливо тяжких злочинів, або законодавче запровадження аналогічної за своєю природою та механізмом дії п’ятої форми співучасті у вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів – «виправдання» вчиненого злочину.
Таким чином, у разі вчинення злочинів тяжкого та особливо тяжкого характеру поряд з організаторами, виконавцями, підбурювачами та пособниками відповідальність має нести і особа (особи) котрі своїми діями та позитивно-забарвленими схвальними висловлюваннями фактично «приєднувались» до вчинених конкретних злочинних діянь (визнавали свою ідеологічну та ментальну єдність зі злочинцями – класичними співучасниками).
Нами підготовлено проект змін до Кримінального кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення в частині розширення кола співучасників у вчинення злочинів, супровідну записку та порівняльну таблицю вказаних змін.
Розроблені нашими фахівцями законопроект і супровідні матеріали направлено на адресу Служби безпеки України та Ради національної безпеки і оборони України для обговорення та подальшого розгляду і впровадження.
