Пропозиції Центру економіко-правових досліджень, які днями було направлено на адреси низки державних структур у галузі енергетики щодо врегулювання ситуації, яка склалася з розвитком і впровадженням в Україні «зелених» технологій виробництва електричної енергії з альтернативних джерел вже одержано і розглянуто в ДП “Енергоринок”. Для обговорення питань, пов’язаних з установленням приватними домогосподарствами сонячних електростанцій і продажу ними виробленої електричної енергії в мережу для участі у розгляді пропозицій, що проходило у форматі двох робочих груп було запрошено директорку Центру – кандидата юридичних наук, старшого наукового співробітника Ірину Кременовську.
17 липня відбулося засідання робочої групи з питань забезпечення виконання фінансових зобов’язань між учасниками ОРЕ (Помилуйко Я.В.), а 18 липня – робочої групи з питань стратегічного розвитку генеруючих потужностей та електричних мереж галузі (Литвиненко Ю.В.).
Під час дискусій ішлося про окремі питання практичного застосування норм Закону України “Про ринок електричної енергії” і найбільш поширені їх порушення. Учасники засідання наводили цікаві факти, що свідчать про наявність суттєвих проблем у реалізації в Україні проектів з будівництва сонячних електростанцій (СЕС) за участю іноземних інвесторів. Про ці проекти – наприклад, про будівництво СЕС у Чорнобилі практично щодня згадується у новинах, однак попри наявність притоку зацікавлених інвесторів не все так просто з погляду на економічні інтереси України.
Щодо питання справедливого встановлення “зелених” тарифів і уникнення практики перехресного субсидування, заслуговує на увагу приклад Чехії, де свого часу ситуація із “зеленими” тарифами була такою ж само, як у нас. І “альтернативні” виробники там розглядали свій статус як спосіб без відчутних витрат і зусиль одержувати кошти просто з повітря, із сонця. Коли через це стали виникати проблеми дисбалансу коштів на енергетичному ринку, з балансуванням потужностями (і не тільки), то чехи вирішили її цілком адекватно і дуже швидко: споживачам стали приходити оновлені рахунки за електроенергію, де все було розподілено: за спожиту “зелену” електроенергію – стільки-то за таким-то тарифом, за “класичну” – стільки-то за іншим тарифом. І це не викликало жодних радикальних дій з боку суспільства, а навпаки – змусило замислитися про реальну вартість для споживача такого товару, як електрична енергія.
На відміну від України, у багатьох інших країнах немає такої практики купівлі у приватних домогосподарств електроенергії, виробленої ними з використанням СЕС або ВЕС. Наприклад, в Іспанії з генеруючими потужностями приватних домогосподарств теж вирішили просто: якщо, скажімо, сонячні панелі встановлені для забезпечення власних потреб, значить, їх використовують для освітлення будинку, двору, сходових клітин у багатоквартирних будинках, живлення ліхтарів тощо. При цьому взагалі не йдеть про право продажу в мережу надлишків і компенсацію за рахунок інших виробників. Якщо фізична особа встановлює для власного викристання відновлювальні джерела енегії, то єдиною її компенсацією буде моральне задоволення і, певною мірою, незалежність від мережі (у разі наявності можливостей для акумулювання).
Протягом останніх років у європейських країнах відбувалося послідовне суттєве зниження “зелених” тарифів”, тобто на сьогоднішній день більше немає такої практики купівлі електричної енергії за завищеними “зеленими” тарифами, аби потім продавати її споживачам за, відповідно, завищеними цінами.
У Німеччині, котра є лідером з виробництва електричної енергії з альернативних джерел, теж не все так просто, адже поряд Франція і спільні лінії, що потребують маневрування потужностями, а також Польща, Чехія тощо, де теж є свої особливості правового і тарифного регулювання, а також технологічного процесу.
Центр економіко-правових досліджень висловлює керівництву ДП “Енергоринок” і всім членам робочих груп вдячність за надану можливість сприяти виявленню та викоріненню небезпечних явищ в енергетиці, а також за слушні зауваження і конструктивні доповнення.
