«…Пацієнти не клони, а лікарі не автомати»

Центр економіки здоров’я

Підходи до створення нової системи охорони здоров’я в Україні

«…Якщо існує десь місце людяності, то це точно лікарня. Якщо існує десь місце бездушності, то це знову таки лікарня» (Е. Морен)

В Україні, як і в передових країнах при наданні медичної допомоги існує потреба у створенні механізму, який би гармонізував протилежності – індивідуалізацію і спеціалізацію. Це завдання спроможний найкраще вирішити сімейний лікар. Він за своєю суттю є психосоціологом, сприймаючи пацієнта як особистість. Відвідуючи його вдома він досліджує його поведінку в сім’ї, на роботі. Збираючи відомості про пацієнта він виступає диспетчером або диригентом по направленню пацієнтів до вузьких спеціалістів. При цьому сімейний лікар враховує роль фізіології та психіки особистості. Особливо це актуально в умовах захисту України від окупаційних дій Кремля і розв’язаної ним інформаційної війни. Метою окупантів є сіяти страх, гнів та сум. Ці фактори спричиняють функціональний дисбаланс. Він успішно долається загальнодержавними і регіональними інформаційними заходами по піднесенню духу громадян, а також зцілювальною роллю насамперед сімейного лікаря.

Висококваліфікований сімейний лікар володіє мистецтвом діагнозу, прогнозу та припису [1,с.147]. За рахунок оптимального поєднання мистецтва та науки сімейний лікар лікує хворобу на початковому етапі її виникнення, враховуючи особливості проживання людини в сім’ї, на роботі та у державі в цілому. Таким чином сімейний лікар відтворює життєву цілісність в якій проживає особистість.

При цьому він «відчуває» взаємодію між органом, який підлягає лікуванню та організмом в цілому, насамперед через призму психотерапії (психоаналізу). Це дозволяє йому долати наслідки медичної гіперспеціалізації, результатом якої є роз’єднання між спеціалізованими дисциплінами [1,с.144].

Існуюча модель доказової медицини, що ґрунтується на статистичній обробці отриманих на основі гіперспеціалізації відомостей потребує переходу до моделі медицини, що ґрунтується на очевидностях. Це передбачає врахування багатовимірних складових, насамперед соціально-етичних (недоступність діагностичної візуалізації і висококваліфікованого лікування для більшості громадян), етичних проблем (анонімне донорство, сурогатні матері і та ін.), біоетичних (евтаназії) та ін. [1, с.144; 148; 151].

Шляхи створення нової системи охорони здоров’я України:

1. Розбудова нових підвалин відносин між лікарем і громадянином (пацієнтом). Це має базуватись на збільшенні потенціалу довіри громадянина (пацієнта) до лікаря на основі діалогу та дискусії щодо усвідомлення потреби самоспостереження та самообстеження функціонування організму. Цього можна досягти на основі удосконалення системи освіти та способу життя, згідно із правилами психологічного і біологічного пізнання себе.
2. Переведення системи підготовки лікарів на новий якісний рівень шляхом інтеграції медичних вузів до системи українських університетів. Це необхідно для розширення програм освітньої підготовки лікарів для опанування курсу цивілізаційних дисциплін щодо комплексних основ пізнання відносин локального і глобального, ролі і місця людини в системі живої природи, складності її характеру та опануванні соціологією і психосоціальною медициною [1, с.149].
3. Для забезпечення ключової ролі сімейного лікаря у встановленні остаточного діагнозу і в наданні точних приписів пацієнту стосовно ліків він має бути в центрі інформаційних потоків щодо стану здоров’я пацієнта та результатів медичних обстежень. Це забезпечується і його високою полікваліфікацією, своєчасним отриманням індивідуалізованої інформації про духовно-психічні та фізіологічні особливості і результати обстежень пацієнта вузькими медичними спеціалістами.
4. Опанування кожним громадянином і медичним працівником системи охорони здоров’я життєвого підходу – звертання до лікаря мотивується підтриманням здоров’я. Для цього медицина має перейти на методи, що спираються на здатність організму до самолікування на основі профілактичних заходів. Лікар має перейти на індивідуально адаптовані методики фізичних вправ, харчування та психотілесної терапії. Протидія порушенням у стані здоров’я має базуватись на гармонії між емоційними і пізнавальними мізками та фізіологією організму [1, с.151].
5. Скорочення бюджетних асигнувань на систему охорони здоров’я можливо при консолідації витрат, які виділяються на медицину (психологічні і біологічні причини хвороб), екологія (на усунення причин та наслідків забруднення довкілля), на гуманізацію місць проживання громадян (зменшення стресового навантаження середовища, яке провокує надмірне вживання заспокійливих препаратів).
6. Нові міжнародні підходи до розвитку системи охорони здоров’я з боку глобальних інституцій – ООН, ВООЗ, та регіональних – ЄС мають базуватись на пріоритетності розвитку ПМСД на засадах сімейної медицини, як основи широкого впровадження профілактичної медицини. Це дозволить суттєво зменшити стан нерівності у доступі до медичних послуг.
7. В умовах неспроможності офіційної медицини якісно і ефективно задовольнити попит громадян на медичну допомогу зростає роль народної медицини, побудованій на культурі власного та інших народів (китайської, індійської). Остання не потребує аналізів для визначення причин хвороби, це ж стосується і доповнюючих до основної медицини нових напрямів (гомеопатії; китайського голковколювання).

Література:

1. Морен Е. Шлях. За майбутнє людства/ Едгар Морен; пер. з фр. Є. Марічева. – К.: Ніка-Центр,2014. – 256с.

Олександр Корнійчук