«

»

Вер 05

Print this Запис

Визначення розумних строків тримання під вартою: роз’яснення Міністерства юстиції України

Міністерством юстиції України розглянуто пропозиції Центру економіко-правових досліджень щодо гармонізації чинного кримінально-процесуального законодавства в частині обмеження строків тримання підсудних під вартою та повідомляється про таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

Згідно зі ст. 2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожен, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Частиною 1 ст. 318 КПК встановлено, що судовий розгляд має бути проведений і завершений протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 28 КПК розумними вважаються строки, що є об’єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.

Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження – суд.

Критеріями для визначення розумності строків кримінального провадження є: складність кримінального провадження, яка визначається з урахуванням кількості підозрюваних, обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження, обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для здійснення досудового розслідування тощо; поведінка учасників кримінального провадження; спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень.

Кримінальне провадження щодо особи, яка тримається під вартою, неповнолітньої особи має бути здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово.

Кожен має право, щоб обвинувачення щодо нього в найкоротший строк або стало предметом судового розгляду, або щоб відповідне кримінальне провадження щодо нього було закрито.

Підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, інші особи, права чи інтереси яких обмежуються під час досудового розслідування, мають право на звернення до прокурора, слідчого судді або суду з клопотанням, в якому викладаються обставини, що обумовлюють необхідність здійснення кримінального провадження (або окремих процесуальних дій) у більш короткі строки, ніж ті, що передбачені цим Кодексом.

Пунктом 1 Закону України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції” визначено, що Україна повністю визнає на своїй території юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Також ст. 2 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” встановлено, що рішення Європейського суду з прав людини є обов’язковими для виконання Україною.

Враховуючи, що порушення “розумного строку” є питанням, з яким найчастіше зустрічається Європейський суд з прав людини, він сформував широку практику з питань застосування статті 6 Конвенції в частині оцінки розумності строку проведення досудового слідства та судового розгляду.

Зокрема у рішенні Європейського суду з прав людини від 27 червня 2000 року у справі “Фрідлендер проти Франції”, розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини й такі критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі.

Також, прикладом тлумачення терміна “розумний строк” є рішення Європейського суду з прав людини від 29 листопада 1988 року у справі “Броуган та інші проти Сполученого Королівства”, де Європейський Суд з прав людини роз’яснив, що строк, який можна визначити розумним не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для всіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Щодо терміну тримання особи під вартою слід зазначити, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною 5 ст. 176 цього Кодексу.

При цьому положеннями КПК передбачена можливість оскарження тримання особи під вартою.

Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 309 КПК під час досудового розслідування ухвала слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Згідно зі ст. 331 КПК під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Незалежно від наявності клопотань суд зобов’язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув’язнення.

Крім того, згідно зі ст. 49 Кримінального кодексу України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: два роки – у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі; три роки – у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі; п’ять років – у разі вчинення злочину середньої тяжкості; десять років – у разі вчинення тяжкого злочину; п’ятнадцять років – у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

Міністерство юстиції також окремо повідомляє, що листи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади не є нормативно-правовими актами, вони мають лише роз’яснювальний, інформаційний характер і не встановлюють правових норм.

Permanent link to this article: http://el-research.center/2018/09/05/%d0%b2%d0%b8%d0%b7%d0%bd%d0%b0%d1%87%d0%b5%d0%bd%d0%bd%d1%8f-%d1%80%d0%be%d0%b7%d1%83%d0%bc%d0%bd%d0%b8%d1%85-%d1%81%d1%82%d1%80%d0%be%d0%ba%d1%96%d0%b2-%d1%82%d1%80%d0%b8%d0%bc%d0%b0%d0%bd%d0%bd/