«

»

Лют 15

Print this Запис

Про роботу приладів для вимірювання швидкості транспортних засобів

Центром економіко-правових досліджень було проаналізовано питання про коректність і принципи роботи приладів, які використовуються для вимірювання швидкості руху транспортних засобів. Результати дослідження, що опубліковано у виданні Аргумент, пропонуються для використання у роботі фахівців з безпеки дорожнього руху, юристів, водіїв і просто для широкого кола читачів.


У суспільстві періодично здіймається хвиля суперечок про можливість і необхідність впровадження і застосування на дорогах органами поліції спеціальних технічних засобів автоматичного контролю швидкості руху транспортних засобів.

Приладів цих – величезна кількість за всіма типами, різновидами, принципом дії, виробниками, способами фіксації правопорушень тощо. Різниться й підхід законодавця до їх застосування (їх запроваджують,  скасовують, змінюють правила використання, оголошують єдиною панацеєю, або навіть дискредитують).

Сьогодні ми розглянемо суто технічну сторону дії «девайсів» з максимально спрощеною для розуміння деталізацією принципів їх роботи. Просимо не обурюватися граничною простотою і перебільшенням принципів і показників – ми навмисно зробили їх опис таким, аби все було зрозуміло не тільки технічним фахівцям, а і практично кожному учаснику дорожнього руху, в тому числі представникам вищого законодавчого органу і поліцейським.

Отже, кожен прилад фіксації швидкості (ПФШ) працює таким чином: вмонтований у ПФШ випромінювач генерує лазерні або інші (радіо-) сигнали у напрямку об’єкта виміру-дослідження (автомобіля, що рухається назустріч). Сигнали, що відбиваються від автомобіля, повертаються і приймаються датчиком. Швидкість поширення сигналу (умовно), припустимо, становитиме 100 метрів за секунду.

Якщо між моментом відправки сигналу і прийомом відбитого сигналу минуло, скажімо, дві секунди, то очевидно, що досліджуваний об’єкт (автомобіль) знаходився у 100 метрах від ПФШ (сигнал пройшов 100 метрів до автомобіля за 1 секунду, відбився і повернувся ці ж 100 метрів за 1 секунду).

За кілька миттєвостей (в нашому випадку – нехай буде 1 секунда) надсилається другий, такий само імпульс, який повертається, пройшовши відстань в обидва кінці, протягом однієї секунди. Тобто автомобіль знаходиться вже на відстані 50 метрів (за півсекунди сигнал пройшов 50 метрів, відбився і повернувся ці ж 50 метрів за другі півсекунди).

Шляхом нескладних (сподіваємося) маніпуляцій і розрахунків встановлюємо, що автомобіль протягом часового проміжку, що становить 1 секунду, що минула між двома вимірами, наблизився на 50 метрів, і швидкість його, відповідно, становить 50 метрів за секунду (180 кілометрів за годину). Даний показник фіксується і виводиться на екран, щоб оператор (співробітник поліції) міг бачити і підтвердити, що саме ця швидкість мала місце в даний момент.

Залежно від складності ПФШ фіксація може обмежуватися виведенням показників на монітор девайса (найпростіші з них у народі називаються «фени»). Або ж фіксуватися у вигляді фото- чи відеозапису на моніторі більш складного програмно-апаратного комплексу (типу TruCAM і інших).

Далі водієві демонструють світлини та відео із зображенням його автомобіля, купою стрілок і цифр, на підставі чого переконують, що його «провина доведена». Однак дозволимо твердити, що світлини та відео, незважаючи на їх «красу», як раз не доводять провину водія або його причетність до вчинення до правопорушення. Відбувається геть навпаки, як би парадоксально це не виглядало на перший погляд.

Справа в тому, що ПФШ такого виду на лицьовому (вимірювальному) боці має три окремо розташованих технологічні отвори (місця для розташування засобів виміру та фіксації):

  • місця відправлення імпульсу;
  • місця прийому повернутого імпульсу;
  • об’єктив камери.

І ці три цілком різних за своїм принципом дії і складовими об’єкти рознесені, бо знаходяться не в одній точці, а у трьох різних точках.

Пропонуємо читачам спрощену схему розташування цих трьох, по суті, самостійних приладів. На верхньому зображенні схеми наведено ідеальну схему дії приладу (який умовно знаходиться ліворуч), а об’єкт дослідження (рухомий автомобіль) – праворуч.

Зеленим кольором нехай буде позначатися напрямок зйомок камери (фокус), червоним кольором – спрямування засобів вимірювання (приймача відбитого сигналу), синім – розміщення та спрямування засобів відправлення сигналу (випромінювача). Синім колом позначено автомобіль, щодо якого здійснюється вимірювання.

Так от, очевидно, що прилад буде коректно працювати лише в одному ідеальному випадку – в разі центрування (концентрації, фокусу) осьових напрямків усіх трьох складових в одній точці. Якщо ця точка знаходиться, скажімо так, у ста метрах від об’єкта дослідження (ПФШ), то достовірно виміряти швидкість руху автомобіля буде можливо тільки в цій точці (верхня, «ідеальна» схема).

Якщо ж складові ПФШ не сконцентровані на одній точці і «дивляться як завгодно, кожен у свій бік», як на другому, нижньому (центральному) малюнку, то жоден автомобіль (позначений зеленими кружальцями) не буде достовірно зафіксовано: відео- чи фотокамера буде знімати «свою картинку»; випромінювач – «світити» у білий світ, як у копієчку; приймач відбитих сигналів буде приймати що завгодно, включаючи сигнали від позаземних цивілізацій, але аж ніяк не «свій», потрібний, відбитий сигнал.

А на третій – останній, нижній схемі показано роботу приладу, що «відцентруваний» на певну відстань, при цьому коректна робота приладу можлива тільки для виміру швидкості руху автомобіля у вигляді синього кола. При цьому ж інші автомобілі (зелені кола на схемі) «не при справах», вони не є порушниками – приймач сигналу на них не сконцентрований (червона лінія). Насправді порушник тут – синє коло, але зелені «потраплять під роздачу» лише тому, що вони просто «засвітилися» на відео- чи фото (потрапили в його поле зору).

Якщо серед читачів є військові люди, що мали справу зі стрілецькою зброєю – вони побачать досконалу аналогію з правилами прицілювання під час стрільб (практично повністю, за винятком відхилення кулі під дією сили тяжіння та інших сил тієї ж деривації) та відповідних коригувань.

Неможливо вивчити й зафіксувати абсолютно все одним приладом і єдиним методом наукового пізнання. Достовірність будь-яких вимірювань (і наукових даних) залежить безпосередньо від концентрації сукупних зусиль, і такі результати будуть коректні лише в поодиноких та ідеальних випадках.

ПФШ вельми умовно намагаються схрестити і звести воєдино абсолютно різні випромінювання й параметри. Це приблизно те ж саме, що ми можемо бачити, коли людина йде по снігу і чути хрускіт снігу під ногами – тоді можливо тільки припускати, що наш зоровий образ і зорові відчуття «накладаються» і відповідають слуховим відчуттям. А при цьому виявиться, що сніг під ногами скрипить не у спостережуваного нами об’єкта, а зовсім в іншій стороні, і ми помилялися, зіставляючи ці абсолютно різні за своєю природою слухові та зорові відчуття. Так само, ми можемо носом вловлювати якийсь запах, і теж «прив’язувати його» до людини, яка йде, при тому, що джерело запаху може також не мати ніякого відношення до цієї людини. Але в нашому мозку ці параметри ілюзорно можуть зливатися в один, зовсім спотворюючи картину дослідження (ми можемо «повестися» на один з цих параметрів, причому на другорядний і такий, що не має відношення до предмету дослідження, але сприйнятий мозком як головний і базовий). Ось такий от парадокс пізнання…

Подібних життєвих прикладів можна навести десятки.

Тому ПФШ намагаються «побачити швидкість» (точніше, так намагаються переконати в коректності їх роботи розробники і запроваджувачі), але це, як ми розуміємо, не є можливим у принципі.

Хто бажає, той може самостійно пошукати в Інтернеті зображення зовнішнього вигляду і дані згаданого нами одного з ПФШ, аби  переконається в тому, що на лицьовому (вимірювальному) боці у нього знаходиться навіть не три (як ми описали) а чотири «візира» (вимірювальних «вікна») – четверте, щоправда, слугує для «простого» прицілювання по рухомих автомобілях, які рознесені за різними осями у тривимірній перспективі.

Жоден з ПФШ не має і не може мати функції «самоналаштувань» усіх описаних нами параметрів і коригування їх під кожну машину, що рухається, хоча б тому, що технічна складність таких дій є недосяжною. Навіть людський мозок не може впорається із цим завданням (зіставити об’єктивно дані отримання інформації), а тим більше, не може цього звичайний ПФШ.

Тому не варто вірити фантазіям і доводам на кшталт «по кожному автомобілю все концентрується воєдино, відбувається налагодження» – механізми такого «коригування» повинні будуть перевершувати за складністю людське око. Це елементарно і безперечно для розуміння будь-якою технічно і фізіологічно грамотною людиною. Будь-який адвокат (тепер уже після того, як ми позначили проблему і дали «наводку» для розуміння принципу дії ПФШ і їх систем) елементарно розвалить звинувачення у порушенні швидкісного режиму за допомогою простого запитання «а на яку відстань був відкалібрований-налаштований ПФШ, покажіть документ?». Супроводжуючи це елементарними викладками на рівні шкільної програми, що налаштування на 100 метрів відрізняється від налаштування на 150 метрів, можна навіть не доводити розгляд до стадії «а як це на відео (зоровому образі) можна показати швидкість?».

Якщо врахувати і те, що навіть звичайне калібрування приладів ніхто толком не проводить, плюс, ними користуються хто завгодно і як завгодно, у різних погодних і температурних умовах (під дощем, у мороз або піддаючи дії спеки), то тут, до речі, взагалі слід врахувати добре відомий навіть школярам ефект руху (підйому) гарячого повітря, що викликає таку оптичну ілюзію, як міраж. Тоді ситуація взагалі стає сумною: що там наміряв такий ПФШ і що буде на зображенні, можна тільки фантазувати.

Передбачаючи можливі обурені зауваження «так нехай, може, їздять, як хочуть, людей тиснуть на своїх машинах на яких попало швидкостях?!», варто пояснити: наше завдання – досягнення чіткого розуміння об’єктивних параметрів технічних приладів, які, по суті, намагаються запровадити для здійснення правосуддя, віддавши його в руки роботів і сумнівних девайсів (про «роботизації» правосуддя, до речі, поговоримо окремо, це дуже цікава тема насправді).

Ми всі ходимо тими ж вулицями, що і читачі та можливі критики, проте ми лише наполягаємо на розумних підходах, критичному осмисленню того, що відбувається, а також наголошуємо на верховенстві одного з базових принципів правосуддя: «жодна невинна людина не повинна постраждати на підставі використання необґрунтованих і безпідставних звинувачень». Щодо ПФШ, то тут безпідставність і глупство будуть більш, ніж очевидними, а користь – вельми сумнівною. Так, водіїв можна буде залякати подібними девайсами й «листами щастя» (фіксацією порушень в автоматичному режимі), але у стратегічному вимірі та баченні це користі не принесе з причини, хоча б, елементарної несправедливості (як філософської та правової категорії).

Permanent link to this article: http://el-research.center/2018/02/15/%d0%bf%d1%80%d0%be-%d1%80%d0%be%d0%b1%d0%be%d1%82%d1%83-%d0%bf%d1%80%d0%b8%d0%bb%d0%b0%d0%b4%d1%96%d0%b2-%d0%b4%d0%bb%d1%8f-%d0%b2%d0%b8%d0%bc%d1%96%d1%80%d1%8e%d0%b2%d0%b0%d0%bd%d0%bd%d1%8f-%d1%88/