Країна-терористка московія змінила тактику: замість поодиноких ударів запускає хвилі дронів, здебільшого реактивних, групами одна за одною. Сирени в Києві та інших містах лунають частіше, а повітряна тривога затягується іноді до десяти годин на добу. Бізнес і працівники змушені знову і знову зупиняти роботу.
Оголошення в НСЗУ
За оцінками Міністерства економіки, кожна година такого простою підприємств обходиться Україні приблизно в 45 мільйонів доларів. Ворог намагається спричинити нам якомога більшу шкоду і зламати звичний лад життя. Зупинення роботи – вагомий макроекономічний фактор, який б’є по продуктивності, виконанню контрактів, податкових надходженнях і загальній стійкості економіки.
Коли робота стає лотереєю
Ми працюємо в одному з районів столиці, де пошкоджень особливо багато, і тому відчуваємо це щодня. Плануєш поїздку по роботі, подання звітності чи документів – і не знаєш, чи приймуть тебе там, куди їдеш, або все зупинено до відбою, чи люди в укритті.
Особливо тяжко малому і середньому бізнесу. Великі компанії мають запас міцності. У фізичної-особи підприємця його часто немає: кілька годин простою поспіль, і зриваються поставки, пропускаються дедлайни, не надходять гроші.
Зупиняти роботу під час тривоги потрібно, тому що особиста безпека – безумовний пріоритет. Але це не скасовує економічних наслідків, не рятує від їх настання.
Поки держава формує системні рішення, різні установи, органи місцевого самоврядування, бізнес і громадяни шукають свої способи. Чимало державних органів перенесли робочі місця прямо в укриття: столи, комп’ютери, прийом громадян. Люди сидять щільно, але робота триває.
Минулої зими (як і в попередні зими з початку повномасштабного російського вторгнення) співробітники Центру економіко-правових досліджень під час тривалих відключень світла бігали до найближчого торгового центру грітися, заряджати ноутбуки та ловити інтернет. Було навіть весело – в тому сенсі, в якому взагалі може бути весело під час війни.
Хтось організовує змінну та дистанційну роботу. Хтось переносить критичні процеси в більш захищені локації. Хтось просто тримає під рукою безперебійник, павербанк, резервний спосіб комунікації та дивовижним чином пристосувався працювати навіть в укритті.
Будь-які способи адаптації рятують, нехай вони і не можуть бути універсальними, коли інтенсивність атак зростає.
Рух уперед попри вимушені зупинення
4 вересня Кабінет Міністрів ухвалив постанову № 1092, якою запроваджено диференційовані рівні повітряної тривоги – жовтий (дронова загроза) і червоний (ракетна, ракетно-дронова або масована дронова загроза). Документ одразу врегулював і усунув чимало проблемних питань: за жовтого рівня суб’єкти господарювання можуть продовжувати роботу, якщо є укриття (або безпечний простір) для персоналу та відвідувачів. Такий крок дозволяє зменшити економічні втрати без шкоди для безпеки.
Разом із тим залишаються відкритими питання компенсаційних механізмів для бізнесу, який зазнає збитків від простоїв, чітких правил організації праці в умовах тривалих тривог поза межами базових вимог постанови, а також системної підтримки підприємців. Тому потрібні механізми підтримки малого і середнього бізнесу, який найбільше страждає від простоїв. Доведеться розвивати і мережу укриттів як повноцінних робочих просторів, а не тільки місць очікування. Крім перерахованого, необхідно розробити прозорі правила страхування ризиків і компенсацій.
Особиста безпека завжди має бути на першому місці. Проте сидіти і чекати набагато гірше, ніж діяти. Коли працюєш, коли допомагаєш одне одному, коли шукаєш, як зробити хоч щось корисне навіть під сиреною, – легше триматися.
Зараз кожен з нас на своєму фронті. Одні тримають небо. Інші тримають виробництво. Хтось тримає документообіг, забезпечує логістику, сервіс, аналітику. Все разом складається у спільну роботу задля наближення перемоги.
Тривалі повітряні тривоги, на жаль, стають фактором, з яким економіці доведеться виживати ще певний час. І від того, наскільки швидко ми навчимося з ним працювати, залежить, наскільки міцною залишиться країна.
Безпека людей – безумовний пріоритет. І виконання поставлених задач теж пріорітет, тому що за результатами праці ми наближаємо той день, коли сирени замовкнуть назавжди.