Центр економіко-правових досліджень продовжує отримувати і узагальнювати інформацію від органів Міністерства юстиції України щодо застосування ними поліграфічних досліджень під час прийняття на державну службу, звільнення працівників або прийняття інших кадрових рішень.
Відповіді, що надходять, є разюче одностайними: закон такого інструменту не передбачає. А отже, будь-які спроби його «запровадити» є свавіллям, яке за жодних обставин не може розцінюватись як управлінська ініціатива.
Що визначено законом (і чого не передбачено)
Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції у своїй відповіді від 8 грудня 2025 року прямо зазначає: поліграфічні дослідження в управлінні не застосовуються і не використовуються, оскільки це не передбачено чинним законодавством України.
За період 2022–2025 років призначено 1488 державних службовців, і жоден з них не проходив поліграф. Бюджетні кошти на такі дослідження не витрачалися. Управління навіть не володіє інформацією про підприємства чи організації, які компетентні проводити такі дослідження.
Повідомлення зі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України
Від інших територіальних органів і структур Міністерства юстиції надходять аналогічні формулювання. Всі, як один, підтверджують: закон не дає підстав використовувати поліграф для кадрових рішень.
На перший погляд може здаватися, що йдеться про вузьке кадрове питання. Насправді ж воно втілює фундаментальний конституційний принцип: ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом. Державний службовець, працівник органу юстиції чи працівник підпорядкованого підприємства не зобов’язаний проходити процедуру, якої немає в жодному законі, підзаконному акті чи посадовій інструкції.
Ті, хто намагаються «лякати» співробітників перевірками на поліграфі або пропонують такі перевірки як «сучасний інструмент управління», демонструють не прогресивність, а правову некомпетентність. Вони не розуміють (або свідомо ігнорують) наслідків. Адже будь-який примус до дій, не передбачених законом потенційно є порушенням прав людини, підставою для скарг, судових позовів і дисциплінарної відповідальності керівників.
Маніпуляції навколо поліграфічних досліджень
Окремо слід нагадати про кваліфікацію. Поліграфічне дослідження не варто сприймати як «швидкий тест», який можна провести силами штатного психолога чи співробітника кадрового підрозділу. Проводити такі дослідження мають право лише спеціально підготовлені фахівці, які пройшли відповідне навчання, мають необхідну кваліфікацію та діють у чітко визначених межах. Коли ж поліграф пропонують застосовувати без такого забезпечення, без нормативно визначених підстав, і навіть за наявності згоди особи – це вже не дослідження, а спосіб незаконного, позаслужбового, адміністративного тиску.
Скерований нами до Міністерства юстиції України запит на отримання публічної інформації з цього питання було розіслало до підпорядкованих підрозділів і органів. І зараз, тиждень за тижнем, надходять відповіді, всі в одному контексті: поліграф для кадрових рішень не передбачений законом, не застосовується, бюджетних коштів на нього не витрачалося.
Центр економіко-правових досліджень збирає та порівнює ці відповіді. Ми чекаємо, коли на тлі загальної одностайності раптом засвітиться «біла ворона» – одне державне підприємство, керівництво якого вважає, що може свавільно проводити недолугі експерименти над співробітниками. Підприємство, яке вирішило, що закон для нього не писаний, а тому планує застосовувати поліграф там, де для цього немає жодних правових підстав.
При тому, що всі інші органи юстиції публічно підтверджують відсутність такого інструменту в правовому полі, будь-яка спроба його «впровадити» стане особливо помітною, а тому – показовою.
Кожна з відповідей, що продовжують надходити, документально фіксує правову позицію: поліграф для прийняття на роботу, звільнення чи інших кадрових рішень в системі Міністерства юстиції не передбачений.
Тим, хто вже зараз пропонує співробітникам «добровільно» пройти перевірку на поліграфі, варто замислитися. «Добровільність» під тиском керівництва не може вважатися згодою, навіть якщо вона оформлена в письмовій формі. Відсутність законодавчої підстави не є «прогалиною», що її можна заповнити власною фантазією, а являє собою чітку межу, за яку виходити небезпечно.