Під час виконання статутних завдань і моніторингу напрямів наукових і судово-експертних досліджень приватна наукова установа «Центр економіко-правових досліджень» та заснований нею медіа-бюлетень «Говори!» звернули увагу на один із найменш зрозумілих для широкої аудиторії видів експертиз – поліграфічні дослідження, більш відомі як перевірка на «детекторі брехні».
У професійному середовищі – від юристів і адвокатів до науковців та журналістів – давно немає консенсусу щодо допустимості таких досліджень як доказу. Дискусію лише ускладнює те, що періодично здіймаються хвилі «моди» на поліграф. Колись цьому сприяли телевізійні шоу з напівпсихологічними трюками – той самий жанр, де «психолухи» на кшталт Дмитра Карпачова намагаються дослідити що завгодно і де завгодно, приміром, моменти доброчесності працівників (про це ми поговоримо окремо).
Попри це, поліграфічні дослідження посідають своє місце у правозастосуванні, хоча й суто у межах вузької та обмеженої сфери, у поєднанні з іншими доказами. На це вказують і матеріали, отримані нами в межах співпраці з Національним науковим центром «Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса. Судова практика підтверджує: у низці випадків поліграф допоміг відновити об’єктивну картину та, приміром, не допустити засудження невинної людини у звичайній, «побутовій» кримінальній справі за обвинуваченням в умисному вбивстві.
Саме тому юристам варто тримати цей інструмент на увазі – не як універсальний засіб, а як додатковий елемент доказової мозаїки, до якого інколи є сенс звернутися.
Для отримання офіційної інформації про те, для чого і в яких випадках поліграфічні дослідження виконуються в державних установах, ми подали запити до Міністерства юстиції України та його структурних підрозділів. У відповідь, зокрема, отримано лист Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса».
Як ідеться з листа, поліграфні дослідження – це науково-дослідна діяльність, яка потребує спеціальної освіти, підтвердженої документами офіційного зразка, практичних навичок, а також суворого дотримання встановлених методик.
Судові експерти ННЦ «ІСЕ ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса» під час виконання судових експертиз, експертних досліджень керуються Законом України «Про судову експертизу», процесуальними кодексами, «Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень», затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 №53/5 (далі – Інструкція № 53/5), та іншими нормативними правовими актами з питань судово-експертної діяльності.
Відповідно до ст. ст. 9, 10 Закону України «Про судову експертизу» судові експерти державних спеціалізованих установ, які проводять судово психологічні експертизи повинні мати вищу психологічну освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, кваліфікацію судового експерта за спеціальністю 14.1 «Психологічні дослідження», бути атестованими та включеними до Державного реєстру атестованих судових експертів. Судові експерти-психологи, які проводять опитування із застосуванням спеціального технічного засобу – комп’ютерного поліграфа, пройшли відповідне навчання за програмою підготовки спеціалістів поліграфологів.
У Національному науковому центрі «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса» поліграфологами проводяться дослідження на поліграфі, які проводяться в рамках кримінального, цивільного, адміністративного чи господарського процесів з питань:
- визначення неправдивих свідчень щодо конкретного злочину;
- виявлення самообмов та ілюзорних уявлень особи про нібито вчинений нею злочин;
- визначення кола осіб, причетних до злочину, або тих, які мають інформацію щодо конкретного злочину, і на цій підставі психологічне обґрунтування основних слідчих версій;
- оцінка вірогідності приховування певної інформації особою, достовірності свідчень, виявлення «реакції на інформацію» в процесі проведення оперативних та слідчих дій (наприклад обшуку);
- отримання орієнтувальної інформації, за допомогою якої конструюються найвірогідніші психологічні обґрунтування версій розслідування подій, що сталися.
Отримана орієнтувальна інформація дозволяє визначити напрями побудови версій пошуку злочинців, речових доказів у справі (сприяння відшукуванню прихованих речей, інших доказів) тощо.
Також у листі зазначено, що нормативно-правовими документами ННЦ «ІСЕ ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса» не передбачено застосування до працівників поліграфічних досліджень.
Підсумовуючи викладене, слід зауважити, що поліграф не є чимось унікальним і, тим більше, не замінює повноцінного доказового процесу. Але він цілком легально й фахово застосовується у межах судово-експертної діяльності, даючи орієнтири, що інколи допомагають уникнути помилок слідства.
Практика ННЦ «ІСЕ ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса» показує, що поліграфічні дослідження проводяться кваліфікованими психологами-експертами, в суворій відповідності до закону й методик, і охоплюють лише ті питання, де поліграф дійсно здатен бути корисним. Водночас щодо власних працівників інститут не застосовує поліграфічні перевірки – і це ще раз підтверджує: метод має чіткі межі, а не універсальне призначення.
Для юристів цей матеріал може стати нагадуванням, що інколи варто залучати й «нетипові» інструменти, якщо вони можуть пролити світло на обставини справи й сприяти об’єктивності. Головне – розуміти можливості поліграфа, його межі та реальний науковий статус, а не ті міфи, які роками розганяли телевізійні шоу й різнокаліберні «психолухи».