Спеціальні слідчі та правоохоронні органи помітно активізували свою роботу з виявлення та притягнення до відповідальності осіб, які протягом тривалого часу відкрито шкодили національним інтересам України, в тому числі, зокрема, реалізуючи відверто шкідливі новації змін до законодавства України.
За ініціативи, за особистої участі та під контролем такої одіозної фігури, як Віктор Медведчук, руками його поплічників – Нестора Шуфрича, Андрія Портнова, Рената Кузьміна, Володимира Сивковича та інших, впродовж останніх років було аж на рівні змін до Конституції України та процесуальних законів України запроваджено та закріплено так звану «адвокатську монополію», під якою передбачено запровадження жорсткої ієрархічної домінанти адвокатури як єдино можливого інституту представництва інтересів громадян та юридичних осіб.
При цьому вся система адвокатури вибудована унітарно. Вона має один ідеологічний центр ухвалення та реалізації управлінських рішень. Вся адвокатура діє під контролем особисто наближених до вже згаданого Віктора Медведчука осіб («кума» та давня соратниця якого, Ізовітова Лідія Павлівна, незмінно та безальтернативно очолює адвокатуру України протягом усього новітнього часу).
Вважаємо, що вектор монополізації адвокатського законодавства був штучно та свідомо відпрацьований та контрольований ворогами нашої держави. Адже саме такий вектор дозволив повністю підпорядкувати адвокатуру в «одні руки». У певні моменти ці умовні «руки» нерідко «опускаються», даючи можливість реалізувати відверто шкідливі конструкції.
Діюча система формування адвокатури, її «монопольність», обмеженість, замкненість, негнучкість, корумпованість давно дискредитували себе перед суспільством. Приміром, десятки актів вищих органів адвокатури визнані судами нечинними. Суди скасовували такі акти з огляду на їх відверту незаконність та спрямованість «урвати» коштів, обмежити права рядових адвокатів, зменшити доступність до правової допомоги пересічним громадянам. Це виглядає, щонайменше, оскільки за визначенням адвокатура має бути «флагманом» юридичної думки. При цьому адвокати всім своїм існуванням і діями, вчинками, спрямуванням повинні бути взірцем для наслідування. Адвокатура не повинна бути системним аутсайдером, публічним «невдахою», генератором внутрішніх скандалів і сумнівних «розборок».
Вищі посадові особи держави неодноразово висловлювалися з приводу необхідності децентралізації адвокатури та знищення її монополії. Вони виступали за надання більш широкої автономії у сфері представництва інтересів учасників правовідносин не тільки адвокатам, але й іншим фахівцям у галузі права.
Слід погодитися, що виглядає дивним, коли особа з науковими ступенями та вченими званнями (кандидат або доктор наук) або колишній слідчий, або колишній суддя з колосальним досвідом і теоретичним рівнем знань – обмежені у праві бути представниками та захисниками осіб, позаяк вони не мають адвокатського свідоцтва. Загальновідомо й те, що отримати таке свідоцтво у теперішніх умовах доволі складно. Причиною тому є значна кількість надуманих вищим керівництвом адвокатури штучних перепон і забаганок. Наприклад, це обов’язкове здавання коштів на вступні та поточні внески, тривалий період стажування, а також необхідність складання безглуздих іспитів. Причому подекуди трапляється й так, що іспити приймають особи, котрі свого часу навчалися в тих, хто складає. І це – лише частина проблем, з якими стикаються майбутні адвокати.
Наша держава та її вищий представницький законодавчий орган – Верховна Рада України, має здійснювати послідовну політику в галузі реформування інституту адвокатури. Необхідно належним чином завершити розпочату процедуру децентралізації адвокатури, викорінення корупційних явищ, знищення монополії через рішучі та жорсткі законодавчі зміни, на даному етапі – шляхом створення відповідної робочої групи для розробці таких законодавчих змін.
1 pings
[…] політики розглянуто у межах предмету відання пропозиції Центру економіко-правових досліджень щодо […]