Людина – найвища цінність суспільства. Це означає, що здоров’я та життя кожного з нас є надзвичайно важливими. Але що робити, коли людина має психічне захворювання, проте відмовляється від лікування, або коли вона не може самостійно звернутися по кваліфіковану медичну допомогу в силу свого психічного стану? В таких випадках законодавством України передбачено застосовування примусових заходів медичного характеру.
Скільки душевнохворих навколо нас?
Необстежених психічно хворих осіб і тих, хто знає про свій діагноз, але вперто не бажає лікуватися – навколо нас їх значно більше, ніж можна уявити. Як відомо, у весняний (і осінній також) період їх активність значно збільшується внаслідок сезонних загострень. Дивакуваті пасажири у громадському транспорті, котрі голосно балакають з невидимим співрозмовником; химерно зодягнуті вуличні «пророки», які щось віщують на всю вулицю; перехожі, які жестикулюють, кричать або навіть б’ються з уявним супротивником – це не просто «міські божевільні», від яких нам хочеться триматися якнайдалі. На жаль, усі вони є живими прикладами того, як їхні психічні захворювання отруюють життя самій людини та всім, хто опиняється навколо.
Прикладом може слугувати історія мешканки м. Запоріжжя, ніде не працюючої Вікторії Аш-Шегрі (Кригіної), котра перетворила свою квартиру на притулок для трьох десятків бродячих собак, а життя сусідів – на справжнє пекло. Після того, як вона вчинила напад на журналістів, поводилася агресивно і неадекватно, Центром економіко-правових досліджень було подано відповідні звернення на адреси державних органів, до компетенції яких належить застосування примусових заходів медичного характеру, оскільки ця особа становить очевидну небезпеку для оточуючих.
26 квітня 2022 р. Комунарським районним судом м. Запоріжжя (справа №333/1471/22; провадження №3/333/1093/22) Вікторію Аш-Шегрі було визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП. До неї було застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу. Оскільки це була справа про адміністративне, а не кримінальне правопорушення, судово-медична експертиза не призначалася. Відтак, зазначена особа продовжує накопичувати тварин у своїй квартирі, а під час спілкування із сусідами та представниками комунальних служб виявляє агресію та інші девіації. За такої обставин питання про застосування примусових заходів медичного характеру залишається нерозв’язаним.
Наслідки, до яких призводить відсутність психіатричної допомоги
На жаль, недіагностовані й такі, що не лікуються психічні захворювання можуть мати серйозні наслідки як для самої людини, так і для її оточення. Це може проявлятися у такому:
- Агресія по відношенню до оточуючих: якщо людина з психічним розладом не отримує лікування, то вона може бути агресивною та небезпечною для інших людей. Нерідкими є випадки, коли такі особи чіпляються до перехожих на вулиці або кидаються на своїх рідних і близьких.
- Неспроможність самообслуговування: у складних випадках психічні захворювання можуть призвести до того, що людина не може самостійно доглядати за собою, не може приймати їжу, пити воду, не пам’ятає, де вона живе чи не розуміє, де знаходиться.
- Самогубство: невиявлені психічні захворювання, особливо на фоні тривалої депресії, можуть призвести до того, що людина не бачить сенсу в житті та має суїцидальні наміри. Коли такі маревні ідеї стають домінуючими, людина може лягти на залізничні рейки, повіситися, отруїтися чи викинутися з вікна.
- Надмірне вживання наркотиків і алкоголю: люди, котрі відчувають симптоми психічних захворювань (наприклад, голоси в голові, нав’язливі ідеї, фобії тощо) не розуміють причин їх появи, а тому намагаються шукати у наркотиках та алкоголі втіхи від своїх проблем, що може призвести до надмірного вживання цих речовин і залежності від них.
Етичні питання
Тому далі ми розглянемо організаційно-правові засади застосування примусових заходів медичного характеру, щоб показати, що їх своєчасне застосування може допомогти зберегти життя та здоров’я психічно хворої людини та її найближчого оточення.
Київська міська психіатрична лікарня № 1 ім. І.П. Павлова
Як показує практика, застосування примусових заходів медичного характеру потребує не тільки знань з психіатрії та юриспруденції, але і дотримання етичних принципів.
Правові норми, що визначають необхідні організаційні та правові засади застосування примусових заходів медичного характеру (далі – ПЗМХ) з огляду на пріоритет прав і гідності людини, зазначених у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Конвенції про захист прав та гідності людини у зв’язку з використанням досягнень біології та медицини (Конвенція про права людини та біомедицину, поточна редакція від 15 вересня 2010 року), Кримінальному кодексі України, Кримінальному процесуальному кодексі України, Законі України «Про психіатричну допомогу», Основах законодавства України про охорону здоров’я.
Психіатрична допомога – комплекс спеціальних заходів, спрямованих на обстеження стану психічного здоров’я осіб на підставах і в порядку, передбаченому цим Законом та іншими законами України, профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд, медичну та психологічну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади, в тому числі внаслідок вживання психоактивних речовин (абз. 4 ст. 1 Закону України «Про психіатричну допомогу»).
З метою з’ясування наявності чи відсутності в особи психічного розладу (розлад психічної діяльності, визнаний таким згідно з Міжнародною статистичною класифікацією хвороб, травм і причин смерті), потреби в наданні їй психіатричної допомоги, а також для вирішення питання про вид такої допомоги та порядок її надання проводиться психіатричний огляд (далі – огляд).
Психіатричний огляд
Рішення про проведення огляду приймає лікар-психіатр.
Психіатричний огляд являє собою комплекс заходів, які проводяться з метою діагностики психічного стану особи, з’ясування наявності розладу психічної діяльності та потреби у наданні психіатричної допомоги.
Під час проведення психіатричного огляду зазвичай застосовуються різні методи дослідження: анамнезування (розпитування пацієнта про його життєвий шлях, сімейний контекст, наявність психічних і фізичних захворювань), клінічное дослідження (оцінка психічного стану пацієнта на основі його поведінки, мовлення, емоційного стану), психологічне тестування (застосування спеціальних психологічних тестів, які дозволяють визначити рівень інтелекту, пам’яті, уваги та інших психічних функцій).
Психіатричний огляд може бути проведений як на добровільній, так і на примусовій основі. Наприклад, якщо особа підозрюється у скоєнні кримінальних правопорушень або за рішенням суду вже перебуває під вартою, медична комісія може провести психіатричний огляд з метою встановлення наявності розладу психічної діяльності, що може впливати на її поведінку та здатність до самоконтролю.
Психіатричний огляд може також бути проведений у випадках, коли особа стає небезпечною для себе або оточуючих. Наприклад, якщо особа робила спроби суїциду, висловлює наміри щодо скоєння самогубства або намагається завдати шкоди іншим людям (приміром, погрожує спалити/підірвати себе разом з усім будинком і його мешканцями), то психіатричний огляд може бути проведений з метою встановлення наявності розладу психічної діяльності та потреби у застосуванні примусових заходів медичного характеру.
Обґрунтування необхідності проведення психіатричного огляду
У випадках, коли відсутні дані, що свідчать про наявність обставин, передбачених абз. 2 і 3 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про психіатричну допомогу» (випадки прийняття рішень лікарем-психіатром), лікар-психіатр направляє до суду за місцем проживання цієї особи заяву про проведення огляду особи в примусовому порядку та додає до неї висновок, який містить обґрунтування необхідності проведення такого огляду та інші матеріали. Заява повинна бути подана в письмовій формі та містити відомості, що обґрунтовують необхідність проведення такого огляду.
Справи про проведення психіатричного огляду або надання амбулаторної психіатричної допомоги (її продовження у примусовому порядку), про госпіталізацію особи до психіатричного закладу (її продовження) розглядаються судом у порядку окремого провадження (Глава 10 Розділу IV Цивільного процесуального кодексу України).
Частиною 2 ст. 341 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що справа за заявою про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку чи про припинення надання амбулаторної психіатричної допомоги, госпіталізацію у примусовому порядку розглядається у присутності особи, щодо якої вирішується питання про надання їй психіатричної допомоги у примусовому порядку (з урахуванням стану здоров’я особи, її участь у розгляді справи може відбуватися у режимі відеоконференції з психіатричного закладу, в якому перебуває така особа) з обов’язковою участю прокурора, лікаря-психіатра, представника психіатричного закладу, що подав заяву, та законного представника особи, щодо якої розглядаються питання, пов’язані з наданням психіатричної допомоги.
Відповідно до ч. 2 ст. 342 Цивільного процесуального кодексу України рішення про задоволення заяви лікаря-психіатра, представника психіатричного закладу є підставою для надання відповідної психіатричної допомоги у примусовому порядку.
Згідно «Правил опіки та піклування», затверджених спільним Наказом Державного комітету України з питань сім’ї та молоді, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства освіти України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26.05.1999 р. № 34/166/131/88 органи опіки та піклування здійснюють свою діяльність відповідно до чинного законодавства.
Роль примусових заходів медичного характеру в забезпеченні якісної медичної допомоги та дотримання прав людини
Вищеописані організаційно-правові засади застосування примусових заходів медичного характеру є важливими для забезпечення якісної медичної допомоги. Крім того, вони відіграють важливу роль у дотриманні прав людини.
По-перше, відповідно до норм європейського і національного права, кожна людина має право на охорону здоров’я і доступ до якісної медичної допомоги. Примусові заходи медичного характеру можуть бути необхідні для забезпечення цих прав у випадках, коли особа не може самостійно приймати рішення про своє лікування через психічний розлад або з інших причин.
По-друге, застосування примусових заходів медичного характеру потребує дотримання прав людини та поваги до її гідності. Всі організаційні рішення щодо застосування примусових заходів медичного характеру повинні прийматися лише в тих випадках, коли це необхідно для забезпечення безпеки особи та її оточення та коли вони є пропорційними до мети, яку необхідно досягти.
Наприклад, у випадку, коли пацієнт з психічним розладом є небезпечним для себе чи інших людей, примусові заходи можуть бути необхідні для забезпечення безпеки всіх зацікавлених сторін. Але у такому випадку застосування примусових заходів медичного характеру повинно бути скоординовано з правами та потребами пацієнта, зокрема з його правом на забезпечення недоторканності приватного життя і правом на самовизначення, а також із міжнародними та національними стандартами з прав людини.
