24 лютого 2022 року розпочалося широкомасштабне вторгнення збройних формувань російської федерації на територію України. Під час бойових дій Збройними Силами України було знищено або взято в полон велику кількість військовослужбовців російської федерації.
Щодо останньої категорії, то за численними повідомленнями ЗМІ та урядових структур росія відмовляється забирати трупи своїх вояків. І вони або знаходяться у рефрижераторах поблизу кордону, або ж захаращують місцевість поблизу недавніх боїв. Подекуди місцеві мешканці з гуманістичних та санітарних міркувань здійснюють поховання тіл у найближчих лісосмугах.
Полонені ж утримуються в деяких слідчих ізоляторах (формально як злочинці, які затримані на місці скоєння злочину зі зброєю по звинуваченнях у незаконному перетині державного кордону, порушенні правил поводження зі зброєю, мародерстві тощо), де для таких категорій затриманих виділено окремі поверхи або корпуси. Багато з полонених мають тяжкі тілесні ушкодження, ампутовані частини тіл, і задля упередження конфліктів з місцевими ув’язненими (практично всіх їх або рідних опалила війна) їх тримають і супроводжують окремо.
Комусь пощастило більше, і його відправляють на обмін (про технічні обставини обміну ми поговоримо наступного разу). Та проблема із затриманими та останками загиблих дуже нагальна і потребує вирішення більш стратегічно, централізовано та масово, аніж це робиться зараз.
Маємо висловити своє бачення щодо вчинення під урядовим контролем низки організаційно-правових дій, які істотно посилять позиції України та сприятимуть подоланню ворога, створення і активізації протидії «п’ятої колони» в його лавах та в суспільстві російської федерації загалом.
Так, по одному з напрямів необхідно створення та підтримку (наповнення, супроводження, адміністрування) централізованого ресурсу (інтернет-порталу, або їх декількох) з зазначенням бази даних (відомостей) про російських полонених, з зазначенням їх ПІБ, фотографії, звання, займаної посади та належності до підрозділу, місця полону, обставини полону, висунуті звинувачення, наявність тілесних ушкоджень та поранень, кола та місцезнаходження родичів тощо.
Метою є широке та показове інформування як громадськості України так і російської федерації про кількість ворожих полонених, що саме по собі матиме позитивний іміджевий вплив та публічну показовість ефектності дій Збройних Сил України.
Така діяльність частково має місце. Однак вона є фрагментарною, малопоширеною, «любительською», неосяжною, певною мірою «дилетантською».
Члени родин полонених, близькі, друзі, знайомі росіян можуть користуватися ресурсом, шукаючи своїх близьких. А віднайшовши їх – будуть здійснювати поширення такої інформації в суспільстві, що в будь-якому разі спричинятиме вияв невдоволення, неспокою, тривоги в ворожому середовищі в глибинах російського суспільства серед «солдатських матерів», опозиційних журналістів і політиків, інших невдоволених діями російської влади, які здійматимуть колотнечу в російському суспільстві зсередини.
Приміром, матір якогось уявного Івана Петрова з Сиктивкару дізнаватиметься, що її син, який, як вона очікувала, довіряючи розповідям командування, знаходиться на навчаннях десь під Монголією де немає зв’язку – виявляється затриманий під Харковом разом зі своїм батальйоном, який завбачливо покинув командир. Іван Петров має ампутовану кінцівку, живий та хоче додому. Подібна інформація та її оприлюднення, ротація, поширення буде мати вкрай позитивний характер для України. Кожен може пофантазувати, яким чином будуть розвиватися події далі та які перспективи розвитку таких подій.
Подібний ресурс, слід застерегти, має бути не обов’язково державним, і навіть більше – таким, ведення якого позиціонуватиметься від імені громадської неурядової організації або декількох таких організацій (Україна таким чином залишатиме для себе певний маневр від звинувачень у поширенні конфіденційних особистих даних тощо).
Наповнення ресурсу буде здійснюватися під контролем розвідувальних та контррозвідувальних служб України з тим, аби не допускати поширення несанкціонованої інформації або такої, що може зашкодити питанням оборони України (щодо затримання небажаних фігурантів, нерозповсюдження факту затримання особливо важливих осіб або осіб, які погодилися на співпрацю з Україною, і навпаки, з поширенням завідомо неправдивої інформації про затримання тих чи інших осіб для здійснення оперативних розвідувальних та контррозвідувальних комбінацій, схем тощо).
Приміром, на вказаному ресурсі можна буде викладати відомості, що в полоні затримано якого-небудь важливого та цінного з точки зору міркувань розвідки капітана ГРУ Нікодіма Герасимова, який зголосився співпрацювати зі Збройними Силами України та викривати загарбницьку позицію російської федерації. А якщо цей капітан є однією з ключових фігур у своєму підрозділі, має (мав) доступ до секретів і таємниць чи є носієм конфіденційної інформації – то можна лише уявляти, який «кіпіш» буде в стані ворога (заміна паролів, секретів, кодів доступу тощо).
Коротше кажучи, перспективи дуже яскраві та багатозначущі. І повторимось – у разі чого – держава осторонь, інформацію «вкинула» якась недержавна ініціатива чи громадська організація, яка могла щось наплутати, хибно витлумачити чи не так зрозуміти.
Аналогічним напрямом, який також має бути реалізований – є створення аналогічного ресурсу для викладення відомостей про ідентифікованих та неідентифікованих загиблих військовослужбовців російської федерації, з викладенням аналогічних даних – ПІБ загиблого, фотографічних знімків загиблого та його документів, обставин загибелі тощо.
З урахуванням попередніх пропозицій (повідомлення про полонених) сайт можна назвати креативно «Живі та мертві» (не наполягаємо на авторських правах щодо назви, даруємо всім бажаючим).
У разі неможливості ідентифікувати загиблого – слід викладати фотографічні знімки виявлених особистих речей та індивідуальних ознак загиблого (талісмани, амулети, культові речі, листи, фотографії, татуювання, шрами, родимі плями, тощо) які даватимуть можливість ідентифікувати загиблого його рідним та близьким або ж вважати (ґрунтовно припускати) що загибла особа є їх конкретний родич, знайомий чи близький.
Приміром, родичі загадково зниклого на «учєніях» чи на Крейсері «Москва» вояка, досліджуючи сайт, раптом помітять, що один з невпізнаних бездокументних трупів має точно таке татуювання, як їх син-племінник-брат та відповідає іншим ознакам (зріст, вага, комплекція, тілобудова).
В будь-якому разі ресурс та його діяльність буде корисна – отримуючи інформацію про загиблих конкретних осіб – їх родичі, близькі, знайомі також будуть здіймати колотнечу в суспільстві, влаштовувати мітинги, демонстрації, створювати громадські організації, турбувати російські урядові структури запитами, зверненнями тощо.
Знову ж таки, ресурс не обов’язково має бути державним (позиціонуватися як такий) – це необхідно з міркувань безпеки та певних маневрів (в тому числі з метою поширення штучно створених недостовірних відомостей для досягнення розвідувальної та контррозвідувальної мети та оперативних комбінацій).
Варто забути про неестетичність подібних дій – для мети перемоги ворога всі засоби корисні (тим більше що подібна діяльність здійснюється регулярно та постійно правоохоронними органами (упізнання невпізнаних трупів та фрагментів тіл тощо). Ну і в будь-якому разі соціальна мета має досягатися – рідні загиблих (які б вони не були) мають «людське» право знати про покидання цього світу своїм близьким… Про людське теж слід памятати (і більше того, мабуть ставити це за основу).
Необхідно налагодити та запровадити реальну активну технічну та юридичну допомогу родичам загиблих та полонених військовослужбовців російської федерації.
Передбачаючи можливий негатив «як це так, допомагати загарбникам» пояснимо – мається на увазі наступне: в умовах інформаційного та юридичного вакууму родичі полонених та загиблих позбавлені можливість реалізовувати свої права в російській федерації через судові та правоохоронні органи, в тому числі на отримання компенсацій.
Так, більшість загиблих росіян вважаються такими, що пропали без вісти, їх загибель або ж приховується або ж просто замовчується. Родина, яка втратила близьку людину не може навіть звернутися з позовом про стягнення відшкодувань та соціальних виплат, допомоги тощо. Саме по собі таке звернення до суду буде безрезультатним (юридично родина навіть не може довести сам факт настання події, з якою російські закони пов’язують можливість виплат та компенсацій). Командування військових комісаріатів та частин відмовчується або ж займається відписками та «зламаним телефоном».
Тому, питання видачі необхідних довідок про загибель (смерть) військовослужбовців російської федерації в Україні має бути істотно спрощене та форсоване, тим більше що міждержавні угоди про надання допомоги та врегулювання питань обігу документів, записів актів цивільного стану тощо між Україною та російською федерацією чинні і формально виконуються).
Не буде навіть стратегічною помилкою видача довідок (свідоцтв) про загибель військових росіян їх родичам навіть без особливо ретельної перевірки і, скажімо так, не зовсім достовірних. Процедура має бути максимально спрощена та полегшена.
Навіть якщо якийсь росіянин-«освободітєль» сержант Міхаїл Калашніков з Уфи і живий але десь там блукає, приміром, степами Херсонщини чи лежить непритомний в госпіталі і не може навіть себе назвати – видача його родичам довідки про його загибель спонукатиме їх до ініціювання судових позовів про компенсацію вже зараз, поточного часу. Це, природно, призводитиме до навантаження на російський бюджет, судову та правоохоронну систему, тобто, сприятиме «відтягуванню» ресурсів на подібні схеми. Краще коли російський бюджет буде спрямований на виплату компенсацій аніж на придбання та виробництво ракет чи снарядів, це очевидно.
Наголосимо, що наразі в умовах коли не має чіткої відповіді на питання «де дівся той чи інший військовослужбовець, чи він десь на навчаннях чи потонув на Крейсері «Москва» або ж знаходиться на важливому спецзавданні» – родичі військовослужбовців російської федерації позбавлені реального права на судовий захист.
Якщо такий росіянин потім виявиться живим та з’явиться – то у цьому разі його поява викликатиме також колотнечу в стані ворога – рішення судів мають переглядатися, кошти забиратися/повертатися назад (що в умовах, коли вони вже потрачені на алкоголь та інші важливі невідкладні потреби – не зовсім реально і також призведе до соціального невдоволення, скандалів, звинувачень, емоційних потрясінь та всіляких «розборок» які аж ніяк не сприятимуть стабільності та спокою).
Україна буде застрахована від будь-яких звинувачень – відомості про факт загибелі певного громадянина встановлювалися на підставі упізнання родичами останків загиблого та знайдених предметів, крім цього, фактор військових дій також є певним «виправданням» перебігу подій (могли просто ненавмисно помилитися).
Мешканці російської федерації мають отримувати в даних напрямах повну допомогу та сприяння від України (остання має простягати для них «руку допомоги», видача згаданих довідок має налаштуватися у спрощеному режимі, швидко, за можливості – через використання телекомунікаційних технологій).
Російська федерація (держава) для її громадян все більше віддалятиметься та виглядатиме ворожою, недолугою, бюрократичною, брехливою, антисоціальною структурою, яка навіть не бажає виконати свої мінімальні зобов’язання майнового та соціального характеру, Україна ж – якщо не дружнім, то нейтральним та доброзичливим суб’єктом, який всіляко сприятиме реалізації соціальних завдань.
Ну не варто казати, що самі по собі запити про розшук загиблих та полонених – вже є інформацією (так чи інакше в запитах російських громадян будуть викладатися відомості про дислокацію військових частин російської федерації, останні відомості про їх рух та переміщення, кількісний склад, спеціалізацію, наявність озброєнь тощо) – і сама по собі ця інформація в оперативному, аналітичному та розвідувальному плані є значущою.
Тобто, уявна громадянка Анастасія Кримова з Липецька, цікавлячись, чи не потрапляв її син Гєоргій з 81го полку Ордена Суворова бронетанкової гвардійської дивізії важких кулеметів у полон під Чорнобаївкою так чи інакше буде контактувати та взаємодіяти з отримувачами запиту (державними структурами України) та розкривати ті чи інші обставини оперативного та тактичного характеру (де який підрозділ приймав участь у боях, хто командир, який склад підрозділу, характер озброєння тощо).
При будь-якому розкладі та розвитку такі ситуації і напрями дій вкрай корисні та перспективні для України. Буде використовуватися одне з основних завдань – формування «п’ятої колони» та невдоволених в суспільстві ворога.
Тобто, описаними зовні «дружніми» виваженими та контрольованими діями України на інформаційному та юридичному (технічному) фронті по специфічній взаємодії з суспільством російської федерації та членами родин військовослужбовців російської федерації вдасться досягнути істотних позитивних стратегічних результатів для України.
При цьому технічно зорганізувати та втілити описані схеми не є складним завданням, так само як і їх фінансування таких започаткувань не є істотним або надмірним. У межах співпраці з державними органами ми продовжуємо отримувати відповіді щодо врахування поданих нами пропозицій щодо створення таких інформаційних ресурсів.
Будемо вдячні, коли інші урядові структури та/або приватні особи зацікавляться запропонованими новаціями. Ми не претендуємо на керівництво проектом, і на правилах «відкритого коду» даруємо наші ідеї загалу. Однак у кого буде бажання та потреба нас залучити (колектив правників, журналістів, науковців), то будемо вдячні за надану нагоду допомогти державі та суспільству..
