Погляд на проблему поводження з відходами – це насправді свого роду філософія та цілий комплекс пов’язаних економічних питань, з якими кожен із нас щодня стикається у своєму повсякденному житті.
Сама ж по собі тема утилізації твердих побутових відходів, на перший погляд, може вбачатися малоприємною, оскільки естетичного та привабливого у смітті дійсно немає.
Водночас, ця тема постає і вельми цікавою, якщо підходити до неї із суто практичних міркувань споживачів товарів, тобто всіх нас. Тому Центр економіко-правових досліджень приділяє особливу увагу ґрунтовному вивченню проблеми утилізації твердих побутових відходів (або, як прийнято називати це на побутовому рівні – сміття).
І яка ж цікава виходить філософія, що часто опиняється поза увагою переважної більшості населення (можливо, саме тому ми всі й не настільки добре забезпечені матеріально, що не замислюються про такі речі).
Отже, по суті, сміття – це навіть свого роду рушій економіки. Наприклад, ось ми обираємо у магазині певний товар – скажімо, купуємо ковбасу і, звісно, ми купимо той товар, який має привабливу упаковку, та на цій упаковці міститься інформація про його склад, корисні властивості, поживну цінність і безпечність. Якщо поряд на полиці лежатиме цілком аналогічний товар, але без реклами і упаковки (тому що як реклама, так і упаковка – це лише сміття), ми все одно купимо товар більш естетично привабливий, а значить, такий, що коштуватиме дорожче.
Уявімо таку типову ситуацію: товар, який має споживчі властивості, ми придбаємо не за сто гривень, а за сто десять (на ці “додаткові” умовні десять гривень ми купимо непотрібний папір і пластик, з якого складається упаковка). І ось ми є власником якогось предмета (товара), який споживаємо. Так само, ми є власниками іншого придбаного активу – паперу, упаковки. Далі, після споживання, за день-два ми цей актив (який заздалегідь купуємо, достовірно знаючи, що не вживемо) викидаємо (висловлюючись юридичними термінами – відмовляємося від права власності на нього). Викидаємо, зауважте, умовні десять гривень. Навіть не викидаємо, а віддаємо комусь десять гривень (“комусь” – це означає комунальникам) і, більш того – платимо їм ще якусь суму за те, що наш товар (наш актив, предмет, що має якусь вартість) ще й заберуть і вивезуть до місця утилізації або зберігання відходів.
Якщо замислитися і детально проаналізувати ланцюжок суто юридичних подій, то цей факт навіть не вкладається в голові через очевидну алогічність таких наших дій… Іншими словами, можна дійти висновку про те, що ми як споживачі двічі витратили гроші незрозуміло на що, тобто на збиток собі. Потім же рахуємо гроші та переймося тим, що їх постійно бракує і вони вилітають невідомо куди.
Якщо більше людей стане частіше замислюватися над цим, як і над багатьма іншими подібними речами такого роду, розбиваючи свої вчинки на “ланцюжки”, то просто дивує те, скільки незрозумілих дій ми вчиняємо.
Тепер ідемо далі: тим часом, помірковані та завзяті підприємці давно збагнули, як на цьому можна забезпечити собі прибутки, адже споживачі товарів платять двічі, й завжди готові платити. За такого підходу підприємці, звісно, зацікавлені у збільшенні кількості відходів (сміття), тому що їм за це платять. А саме, платить суспільство, причому кілька разів. Справа в тому, що організувавши прийом відходів, їх сортування та переробку бізнес набуває широких можливостей і відкриває для себе нові форми отримання прибутку. Своєю чергою, суспільство (споживачі) надають їм ресурси (метал, пластик, папір), і не просто надають, але і додатково доплачують гроші за їх переробку.
Таким чином, у дійсності навіть не важка робота у шахтах, де добувають руду, і не на заводах, де виплавляють метал, сплачуючи працівникам зарплату, а державі – податки, витрачаючи гроші на перевезення, логістику та решту, – прибуток забезпечують інші ресурси. Зокрема, ресурси, що є вторинною сировиною, при чому їх надають безкоштовно, а до них також доплачують кошти на їх вивезення та перероблення.
Чому за таких умов діяльність з переробки відходів може бути не поширена або невигідна – зрозуміти неможливо. Адже під час утилізації відходів шляхом спалення – тобто використання їх спеціалізованими енергетичними підприємствами як палива, здійснюється виробництво електричної і теплової енергії, яку продають споживачам (за їх же гроші). При цьому вирішується й ціла низка супутніх соціально-економічних завдань: обіг коштів, підйом промисловості, впровадження новітніх технологій та освоєння нових сегментів ринку. Що стосується питань екологічної безпеки, то ця діяльність дозволяє суттєво скоротити, розвантажити сміттєві полігони (звалища) та сміттєві затори. Отже, нам усім, навіть незалежно від рівня освіти й роду занять, варто частіше замислюватися про такі проблеми економіки та про її складові. Тоді нам буде набагато легше зрозуміти й деякі аспекти суспільно-політичного життя, тому що думати – це корисно й цікаво.
“…І пізнаєте істину, й істина зробить вас вільними” (Ін. 8:32).
1 pings
[…] сприяння розвитку нових технологій. Переробка батарейок та акумуляторів стимулює […]