Водночас, у чинному Законі України «Про виконавче провадження» відсутні максимальні строки здійснення виконавчих проваджень (в попередній редакції Закону, яка була чинна до 2016 року, таке обмеження, приміром, було встановлено).
На практиці відсутність крайніх (максимальних) строків здійснення виконавчого провадження призводить до певної безконтрольності державних виконавців, які психологічно, не будучи обмежені процесуальними строками, протягом яких слід виконати судове рішення, почуваються «розслабленими» та відкладають виконання тих чи інших дій «у довгий ящик», що, в свою чергу, призводить до затягувань процедури виконання судових рішень на довгі роки (випадки, коли виконання рішення триває по декілька років – непоодинокі).
Зважаючи на викладене, Центр економіко-правових досліджень пропонує порушити питання щодо законодавчих змін шляхом установлення (визначення) максимального процесуального терміну виконання судових рішень державними виконавцями.
Так, приміром, можна встановити максимальний строк виконання рішень тривалістю до півроку. Це достатньо розумний орієнтовний термін (строк) для організації виконання судового рішення який включає в себе надіслання запитів про майновий стан боржника, їх обробку та аналіз, прийняття тактичних рішень про арешти майна та стягнення коштів, оцінку майна, реалізацію його на прилюдних торгах (аукціонах) тощо.
У разі ж, якщо рішення протягом цього терміну не виконано (що можливо і за об’єктивних причин, тяжкості стягнення тощо) подальше продовження строків виконавчого провадження здійснюється за дозволом (погодженням) вищих (контролюючих) органів чи посадових осіб Державної виконавчої служби.
В цьому разі посадова особа Державної виконавчої служби аналізує здійснені виконавчі дії, перевіряючи їх достатність та необхідність, доцільність та ефективність, в разі виявлення недбалості чи безпідставних зволікань (що призвело до затягування) – має право притягнути державного виконавця до дисциплінарної відповідальності тощо і в залежності від обставин – може дати вказівки щодо вчинення додаткових дій, виправлення чи уточнення існуючих тощо.
Залежно від виявлених обставин і факторів керівник або контролююча особа органу Державної виконавчої служби може доручити здійснення виконавчого провадження іншому (вищому) підрозділу органу виконання (або ж підрозділу, який може більш ефективно забезпечити виконання рішення (приміром, з приводу звернення стягнення на майно боржника за місцем його фактичного знаходження) тощо. В разі ж, коли стягнення буде оцінене таким, що є неможливим (відсутнє майно боржника за здійснення всіх дій по його пошуку, що виявилися неефективними і передбачувано не можуть бути ефективними) – виконавче провадження підлягає припиненню з поверненням виконавчого документу стягувачу (відсутній сенс надалі завантажувати підрозділ виконавчої служби та тримати на виконання безперспективний виконавчий документ).
Таким чином, на наш погляд, буде здійснено певні заходи з оптимізації виконавчого провадження, забезпечено активний контроль вищих органів ДВС за процедурою виконання, усунуто тяганину, зловживання тощо.
Відповідні пропозиції та методичні рекомендації, розроблені Центром економіко-правових досліджень, направлено на адреси Комітету Верховної Ради України з питань правової політики та правосуддя, Міністерства юстиції України та Кабінету Міністрів України.
