Шляхи українського державотворення у сфері охорони здоров’я

Зворотна сторона сфери охорони здоров’я України. Обсяг неформальних платежів громадян у сфері охорони здоров’я становить 49,3% від загального обсягу фінансування охорони здоров’я – 76,5 млрд. грн. [1]. Обсяг корупційних платежів складає 3,7 млрд. грн., із них «хабарі на вимогу» – 2,4 млрд. грн., а «добровільні хабарі» – 1,32 млрд. грн. [2].

Будь-якого впливу на покращення здоров’я громадян охорона здоров’я не створює [3].

Управлінський та науковий аспекти сфери охорони здоров’я. За 25 років незалежності в Україні збережена совєтська жорстко централізована і фрагментована система управління і витратного бюджетного фінансування охорони здоров’я. Вона залишається замкнутою корпоративною структурою із власними інтересами, яка відірвана від реальних потреб громадян. Представники системи охорони здоров’я України знаходяться в стані перманентної агітації один одного за реформи при цьому зберігають практично незмінним авторитарний стан управління.

Вимоги українського суспільства і держави.

Сучасний український лікар європейського ґатунку – щоденно вдосконалює власний професійний рівень на основі поглиблення знань із української та англійської мов, впроваджує новітні міжнародні протоколи лікування за ринково обґрунтованими тарифами, які мають сплачуватися страховою агенцією «Національною службою здоров’я України» та добровільними страховими компаніями, приймає участь у ключових українських і міжнародних конференціях, є ефективним учасником українських та європейських асоціацій лікарів того чи іншого профілю, надає громадянам України послуги досконалою українською мовою, а для іноземців – англійською. Маючи українське державницьке мислення та самодостатність на основі гідної винагороди праці особистим прикладом впроваджує реальні якісні зміни у сфері охорони здоров’я. Знаходиться під постійним контролем висококваліфікованих лікарів Національної служби здоров’я та приватних страхових компаній, а також відповідної асоціації лікарів. Відповідає за результати та лікарські помилки власною репутацією. Працює у форматі e-Health.

Сучасний українець європейського ґатунку з питань охорони здоров’я – особа, яка на основі самовдосконалення має належну медичну культуру, рівень власної гідності та підтримує здоровий спосіб життя. Своєчасно обирає висококваліфікованого сімейного лікаря, який при потребі направляє його для проходження діагностичного обстеження у висококваліфікованих спеціалізованих лікарів, що входять до його кластеру. Це дозволяє на порядок зменшити витрати домогосподарств на лікування. Обмін інформацією між ним та лікарем здійснюється через електронну систему.

Сучасний український депутат – парламенту, обласної, районної та на рівні громади – відповідальний за законодавчо-правове супроводження створення нової системи охорони здоров’я України, ґрунтовно володіє сучасною управлінською, фінансовою, економічною інформацією про шляхи створення новітньої системи охорони здоров’я на відповідних рівнях. Для приведення власного професійного рівня до спроможності якісно вирішувати перспективні і поточні завдання залучає науково-експертне середовище, яке проводить реальний обрахунок витрат на створення сучасної інфраструктури сфери охорони здоров’я. Не приймає будь-якої участі у запропонованих «постсовєтськими» дослідниками «обґрунтуваннях» «збереження системи Сємашко в ринкових умовах» виходячи із принципу – «Савєсткоє било і єсть лучшєє здравохранєніє в мірє».

Управлінець закладом охорони здоров’я – особа, яка успішно закінчила новітній заклад у сфері управління охороною здоров’я, вільно володіє і використовує в повсякденній діяльності українську та англійську мови, підібрала команду ефективних директорів у сфері фінансів, економіки, кадрів, які наділені повноваженнями приймати самостійні рішення в межах власної компетенції. Місією управлінської команди закладом охорони здоров’я є його перетворення в конкурентний, рентабельний та доступний для громадян медичний заклад, з гідною винагородою медичному персоналу, щоденною повною прозорістю результатів фінансово-економічної та професійної діяльності. Зазвичай кожні 5 років здійснюється заміна керівництва закладом охорони здоров’я. Асоціації лікарів відповідного профілю та пацієнтів входять в наглядову раду закладу та в режимі реального часу інформують про результати своєї співпраці із управлінням медичної установи. За лікарську помилку персонально відповідає той чи інший лікар. З метою недопущення повтору помилок здійснюється ретельний аналіз їх причин та шляхів попередження і усунення. Управління базується на електронній системі охорони здоров’я.

Академія медичних наук України – добровільне об’єднання науковців, у сфері охорони здоров’я, як громадської організації, яка фінансується за рахунок участі команд дослідників в українських та закордонних проектах. Уряд України затверджує 5-річну програму державних пріоритетів у науково-дослідницькій діяльності у формі проектів з відповідних обсягом фінансування. До участі в конкурсах допускаються науковці не тільки України, а з будь-яких країн світу, окрім країни-агресора та її союзників. Кожен науковець має особистий науковий рейтинг за міжнародними стандартами. Його діяльність оцінюється за результатами участі в тих чи інших проектах. Статус академіка науковець може отримати лише за міжсекторальні всесвітньо визнані дослідження з відповідною посвятою попередньому академіку з обґрунтуванням чому він гідний цього довічного звання. За досвідом Франції лише 100 осіб можуть бути академіками, але не галузевими, як в Україні, а загальнонаціонального масштабу. Обрання нового академіка здійснюється лише після смерті попередника. При цьому мають місце факти відмов того чи іншого науковця приймати пропозицію бути обраним академіком у зв’язку із неспівпадінням наукових бачень з попередником.

Українські сімейні лікарі європейського ґатунку системно працюють над підвищенням власного професійного рівня з метою помітного зменшення смертності, насамперед передчасної, а також інвалідизації серед осіб працездатного віку. Це досягається щоденною реалізацією ними стандартів надання профілактичної, діагностичної та лікувальної діяльності згідно із кращими світовими практиками на основі електронної системи охорони здоров’я та створення спільного кластеру із лікарями спеціалізованої і високоспеціалізованої допомоги. Це дозволяє супроводжувати пацієнта на всіх етапах його звернень до медичного персоналу, а також отримувати зворотну інформацію про результативність лікувально-профілактичних заходів. Результативність зазначеного сімейного лікаря базується також на практично 100% охопленні послугами протягом року громадян з якими укладені відповідні декларації. Органи місцевої влади в громадах шляхом контролю за результативністю надання медичних послуг забезпечують необхідне додаткове фінансування наданих ними послуг.

Медичний заклад європейського рівня – це складова найкращого багатопрофільного університету в статусі факультету, де викладаються українською мовою провідними науковцями новітні досягнення в галузі науки. Зазначений вуз має входити у сотню найкращих університетів Європи. Конкурс на одне місце має складати від 20 до 50 осіб.

Сучасна медична установа європейського ґатунку – високотехнологічний комплекс на основі електронної системи, яка інтегрована до електронної мережі закладів на національному, регіональному та глобальному рівнях.

Сучасна фармацевтична галузь – виробляє 100% ліків першої необхідності, які входять до переліку найбільш вживаних, насамперед найбідніших громадян. Решта 80% препаратів виробляються на потужностях підприємств України як генерики.

Міністерство охорони здоров’я європейського ґатунку – це команда із кількох десятків фахівців вищого ґатунку, яка з використанням електронної системи охорони здоров’я опікується розробкою та контролем виконання стратегії українського державотворення у сфері охорони здоров’я.

Стан справ. Типовий постсовєтський (посткомуністичний лікар) на теренах Євразії – зазвичай лікує виходячи із власного досвіду та частково враховує рекомендовані Міністерством охорони здоров’я протоколи, які затверджуються із запізненням на кілька років. Виступає первинною ланкою прийому тіньових неформальних платежів від громадян. 50% лікарів спеціалізованої медичної допомоги виконують функцію лікарської посади лише на половину [3]. При цьому існує некомплект близько 95-99% сучасних сімейних лікарів. 24,1% лікарів є пенсійного віку. Близько 31,7% із загальної кількості лікарів не мають професійної атестації. Атестовано лише 55,8% від загальної чисельності сімейних лікарів [4, с.52]. Будь-якої відповідальності за лікарську помилку не несе. Знаходиться у повній залежності від головного лікаря. За звичай, будь-якої можливості для кар’єрного зростання не має. Це пояснюється тим, що керівні посади завідуючих відділенням та головних лікарів практичного утримуються довічно. Постсовєтська система покарань лікарів і медичного персоналу базується на публічному приниженні, а не на ґрунтовному професійному аналізі обставин здійсненої помилки та шляхів недопущення її в майбутньому [5].

У зв’язку з перебуванням в ситуації постійного професійного стресу та «вигорання» медичний персонал вірогідно має один із найнижчих показників тривалості життя. Реального захисту своє прав від постсовєтських профспілок він отримати не може.

Головні лікарі, керівники департаментів охорони здоров’я областей, управлінь охорони здоров’я районів та міст у 99% випадків є носіями постсовєтської культури авторитарного керівництва.

Типовий український пацієнт. Звертається до лікаря «за 3 тижні до смерті». Практично не проходить медичних обстежень. Попереднє звернення до лікарів було від 10 до 30 рр. тому назад. Він не знає і не цікавиться підбором для себе ефективного сімейного лікаря. У випадку різкого погіршення здоров’я змушений звернутися до шести лікарів, щоб отримати більш менш зрозумілу відповідь на причини захворювання та порядок наступного лікування. Зазвичай після завершення лікування будь-яких звернень до лікаря за оцінкою результатів виконання приписів не здійснює. Зазначена категорія пацієнтів складає до 75% населення України.

Типовий український депутат всіх рівнів. Стан мислення та свідомості побудований на власному сприйнятті «системі Сємашко», телевізійних ефірах та коментарях «визнаних авторитетів» – діючих головних лікарів, екс-посадовців сфери охорони здоров’я всіх рівнів. Зазвичай вони входять під сучасними гаслами в неформальне об’єднання олігархату для лобіювання тих чи інших фінансових питань. Так більша частина законопроектів поданих існуючим діючим комітетом Верховної Ради України з питань охорони здоров’я стосується фармацевтичного ринку, який монопольно контролюється транснаціональним, регіональним та місцевим олігархатом. Зазначена категорія обранців знаходиться в реальній залежності від фактичної медичної влади, яка належить головним лікарям та управлінцям на рівнях громад, районів та областей і які мають успішний досвід «активної участі» в просуванні на чергових виборах того чи іншого кандидата на відповідний рівень.

Типовий управлінець, головний лікар в системі охорони здоров’я – особа, що отримала освіту в медичному закладі від 10 до 20 років тому, зазвичай отримала посаду «спадково» від найближчого оточення, яке причетне до прийняття рішень, зазвичай не знає і не послуговується в повсякденному житті українською мовою, підтримує атмосферу вертикального підпорядкування на фоні повного безправ’я підлеглого медичного персоналу, зацікавлена у максимально довгому подовшенні функціонування постсовєтської «системи Сємашко», яка побудована на неформальних платежах. За попередніми експертними оцінками тіньовий щорічний дохід головного лікаря багатопрофільної лікарні може становити до 60-70 тис. дол. США. Головним завданням є знаходження на посаді є утримання власної та вертикалі влади.

Типовий заклад Національної академії медичних наук України – державна установа, яка фінансується державних бюджетом, за кошти платників податків, при якій функціонує «благодійний фонд» збору коштів від пацієнтів, який ні перед ким не звітує. Штати закладів збережені фактично за постсовєтським принципом. Вони прилаштовані до ліжко-місць, а не до обсягу тих чи інших високоспеціалізованих медичних послуг. Офіційна заробітна плата науковців є мізерною. Досить великі організаційні та фінансової бар’єри для написання наукових досліджень та їх захисту для здобуття науково ступеня. Наднизький рівень володіння і використання державної мови – української, а також англійської.

Типовий сімейний лікар в Україні – особи, які призначені із числа терапевтів або педіатрів, зазвичай пенсійного віку, а також із молодих випускників вузів. Вони недостатньо вмотивовані до суттєвого підвищення свого професійного рівня. Перша категорія готується до виходу на пенсію, а друга перебуває в пошуках шляхів переходу на більш оплачувану діяльність лікаря спеціалізованої медичної допомоги. Наслідком цього є те, що близько половини населення взагалі не звертаються за отриманням профілактичних, діагностичних та лікувальних послуг від лікарів ПМСД.

Типовий медичний університет в Україні – це бізнес установа на постсовєтській матеріально-технічній базі із залученням 90% професури, яка має совєтський світогляд, зазвичай належно не володіє українською мовою, як державною. На всіх етапах вступу, навчання, здачі іспитів присутня надкритична складова тіньових та корупційних платежів.

Комерціалізація медичної освіти призводить до прийому в медичні університети осіб з наднизьким рівнем загальноосвітньої підготовки, який не дозволяє опанувати достатньо складну професію медичного працівника. З іншого боку досить значна частина випускників, які проходили навчання за державні кошти не працюють за спеціальністю.

Типовий заклад охорони здоров’я – споруда, обладнання та персонал, зазвичай середини ХХ ст., яка фінансується за витратним принципом, а не за наданими медичними послугами. 50% лікарів спеціалізованої медичної допомоги виконують лікарську функцію лише на половину у зв’язку із невідповідністю штатних посад реальним потребам у наданні медичної допомоги. У зв’язку з цим поширеною є практика, коли в кожному закладі охорони здоров’я на паперах числиться 25-50 пацієнтів, а реально перебуває 5-7. При цьому некомплект сімейних лікарів, які підготовлені за найкращими методиками та вмотивовані до високоефективної праці становить більше 90%.

Існуюча фармацевтична галузь – виробляє до 25% потреб громадян у медичних препаратах. Має місце засилля іноземних виробників та монополізм у дуже широкому асортименті препаратів. Рівень тінізації галузі та збутової мережі вірогідно досягає 50%.

Типове постсовєтське Міністерство охорони здоров’я України – це надвеликий кількісний штат працівників (більше 200 чол.), який вмонтований в постсовєтську систему опрацювання доручень і вказівок. Будь-який працівник міністерства, не несе персональної відповідальності, виходячи із займаної посади, за реалізацію державної політики в тому чи іншому напрямку.

Агресивне постсовєтське управлінське і медичне середовище щоденно забирає до 90% часу у новоствореної команди управлінців МОЗ на безплідні дискусії у форматі як зберегти систему «Сємашко» і переконати український народ платити в кілька разів більше за медичні послуги.

Загрози для українського державотворення у сфері охорони здоров’я. У зв’язку з тим, що 95-99% існуючого штату працівників сфери охорони здоров’я України не налаштовані на будь-які зміни, а очікують тільки їх результатів та кардинального підвищення фінансування є потужною реваншистською силою по збереженню «совєтських підходів». Для пацієнтів це означає збереження повного хаосу у зверненнях до лікарів і перевищення витрат на отримані послуги у 2-3 рази. Зовнішніми ознаками повного совєтського бойкоту будь-яких реформаторських кроків у сфері охорони здоров’я є відсутність у кожному закладі охорони здоров’я роздрукованої для пацієнтів та лікарів інформації про електронні адреси МОЗ України та інших структурних підрозділів охорони здоров’я регіонів та громад, а також медичних закладів, на яких кожен бажаючий може познайомитися із сутністю та етапами запропонованих змін і надати свій коментар. Замість цього керівниками закладів охорони здоров’я спільно із постсовєтськими профспілками розповсюджуються чутки про «потрєбность убрать амеріканку, каторая мєшаєт нам работать»; «неабхадіма делать реформи праффесіаналам» (гасла із нещодавньої постсовєтської «протестної акції» профспілок медичної галузі).

Таку ж позицію займає близько 90% працівників Адміністрації Президента, секретаріатів Верховної Ради, Кабінету Міністрів України та регіональної і місцевої влади. У такій же ситуації знаходиться будь-яке міністерство та відомство України.

Потреби українського суспільства і держави – це вихід із центру лабіринту, який передбачає реальні щоденні дії по створенню європейської системи охорони здоров’я, що побудована на гідності пацієнта та лікаря, забезпечується належним фінансуванням через системою медичного страхування, впровадженню пріоритетності сімейної медицини із залученням успішного французького досвіду підбору, підготовки, атестації та акредитації сімейних лікарів, розгортанням потужних госпітальних округів та високотехнологічних університетських клінік.

Довідка. Вперше за історію української незалежності т.в.о. Міністра охорони здоров’я є громадянка України. Вона не має відношення до совєтської і постсовєтської управлінської ідеології, «успішного досвіду» управління закладами на засадах збору тіньових платежів та хронічного безгрошів’я.  За експертними оцінками У. Супрун вперше підібрала та створила команду молодих і амбітних професіоналів-українських державників із кількох десятків осіб, які обґрунтували сутність та провели розрахунки на кожному із етапів порядку проведення якісних змін в системі охорони здоров’я. В будь-якій цивілізованій країні така особа призначається на посаду міністра з наданням необхідного обсягу повноважень для реалізації принципу персональної відповідальності за впровадження змін.

Дії громадян України:

1. Пацієнтів – об’єднання громадян у кожній громаді в асоціації пацієнтів європейського ґатунку для кардинального покращення рівня медичної культури та індивідуальних шляхів підтримання здорового способу життя, проведення профілактичних діагностичних та лікувальних послуг, використання фармацевтичних препаратів із застосуванням електронної системи охорони здоров’я. Здійснення реального захисту прав пацієнта в умовах лікарської помилки. Єднання в кожній громаді у групи підтримки реформ для обговорення конкретних шляхів вирішення нагальних проблем у сфері охорони здоров’я громад, районів та областей, входження до складу наглядових рад кожного закладу охорони здоров’я.
2. Лікарів і медичного персоналу – створення українських державницьких асоціацій європейського ґатунку, насамперед молодих лікарів для опрацювання шляхів власної самореалізації в умовах постсовєтського монополізму управління закладами. Насамперед це стосується впровадження при підтримці органів місцевого самоврядування приватних практик, розробки стандартів надання медичних послуг з урахуванням найкращих світових підходів.
3. Науково-експертному середовища – розробка конкретних проектів для їх впровадження у діяльність органів місцевого самоврядування та уряду.
4. Управлінців, економістів та юристів – створення асоціацій у сфері охорони здоров’я для розробки і впровадження сучасних стандартів.
5. Провести із залученням посадових осіб органів місцевого самоврядування перевірку кожного закладу охорони здоров’я на предмет відповідності обсягу фінансування переліку наданих медичних послуг.
6. Запропонувати медичному персоналу всіх рівнів пройти незалежну зовнішню оцінку професійної придатності та на знання державної мови.

Дії Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України:

1. Призначення на посаду Міністра охорони здоров’я У.Супрун, яка сформувала дієздатну управлінсько-реформаторську команду, обґрунтувала стратегію і тактику реальних змін шляхом підготовки і подання відповідних законопроектів, проектів постанов уряду, наказів МОЗ України і т.п.
2. Створення у Верховній Раді України міжкомітетної та міжфракційної групи «Європейська система охорони здоров’я» яка б мала більшість і була спроможна приймати необхідні законодавчі акти в обхід популістського комітету з питань охорони здоров’я.
3. Реалізація в ЗМІ інформаційних проектів для громадян України та медичного персоналу по розкриттю мети і сутності змін, які вимагають від кожного конкретних дій по самовдосконаленню, а не очікуванню результату.
4. Кабінету Міністрів України підписати угоду з урядами європейських держав, насамперед Франції, для розгортання в усіх регіонах України проектів підбору, підготовки та атестації сімейних лікарів за найкращими світовими стандартами. Особливу увагу приділити інформаційним та ін. комунікативним технологіям розширенню бази підтримки змін як з боку медперсоналу так і пацієнтів.

Усвідомлення урядовцями всіх рівнів та громадянами того, що майбутнє медицини має бути за приватною практикою, яка створює належні конкурентні умови для отримання якісних послуг та гідну винагороду лікарям та доступні медичні послуги.

5. Кабінету Міністрів України провести урядове тестування по ЗНО слухачів і студентів першого та випускного курсу медичних університетів та ін. медичних закладах на знання державної мови, історії та культури України та професійної придатності. Важливим є встановлення обсягу втрат бюджету у зв’язку з навчанням за державні кошти студентів, які відмовляються працювати за підготовленим фахом.
6. Міністерству охорони здоров’я України привести власну діяльність до стандартів передових країн на основі електронної системи охорони здоров’я.
7. Запровадити сучасні стандарти створення медичних факультетів при ключових українських університетах, сучасної медичної науки, а також фармацевтичної галузі.

Дії регіональної та місцевої влади. Призначення на посади директорів департаментів, управлінь охорони здоров’я молодих високопрофесійних українських державників, які мають належну управлінську, економічну освіту та успішний досвід роботи в соціальній сфері.

Довідка. Автор будь-яких родинних, ділових та особистих стосунків з У.Супрун не підтримував і не підтримує, окрім направлення їй через Facebook власних науково-аналітичних матеріалів.

кандидат економічних наук,

магістр державного управління

у сфері охорони здоров’я 

О.П. Корнійчук 

Література:

1. Національні рахунки охорони здоров’я (НРОЗ) України у 2015 році – Київ: Державна служба статистики України, 2017. – 144 с.
2. Корнійчук О. П. Вірогідна структура неформальних та корупційних платежів у системі охорони здоров’я України.
3. Голяченко О.М. Реформа охорони здоров’я в Україні: як вийти з кризи.-К., 2010 . – 78с.
4. Медичні кадри та мережа закладів охорони здоров’я системи МОЗ України – Київ: МОЗ України, 2016. – 120 с.
5. Проект ЄС «Сприяння реформі вторинної медичної допомоги в Україні». Посібник з управління лікарнею для керівників лікарень.