У проекті Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення кібербезпеки та реалізації заходів протидії тероризму» запропоновано розширити число співучасників шляхом внесення змін до ч. 1 ст. 27 КК України та доповнення ч. 2 ст. 27 КК пунктом 5-1, передбачивши, що співучасником у злочині також є популяризатор, тобто особа, яка після завершення злочину своїми діями та висловлюваннями в публічній формі пропагує схвалення чи виправдування скоєного злочину або поширює заклики до скоєння нових злочинів.
Науково-дослідний інститут вивчення проблем злочинності імені академіка В.В. Сташиса Національної академії правових наук України цілком обґрунтовано заперечив, що такі особи не можуть бути співучасниками, виходячи з існуючої редакції кримінального закону.
Як ідеться з науково-правовому висновку, що надійшов на адресу Центру, “при прийнятті запропонованих змін необхідно виходити із поняття співучасті, що надано законодавцем у ст. 26 КК України. А саме, співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину. Із законодавчого визначення співучасті можна виділити її об’єктивні та суб’єктивні ознаки, наявність яких є обов’язковою. Об’єктивні ознаки співучасті полягають у тому, що декілька суб’єктів 2 злочину спільно вчиняють умисний злочин.
Науковці також підкреслюють, що співучасть можлива лише на стадії незакінченого злочину. Після закінчення злочину, коли умисел доведено до кінця і у вчиненому є всі ознаки складу злочину, співучасть у ньому вже неможлива.
Суб’єктивні ознаки співучасті полягають в умисній спільній участі у вчиненні умисного злочину. А відтак співучасть можлива лише в умисному злочині та за умови, що всі співучасники діють умисно. Якщо «популяризатор», за запропонованим проектом Закону, «після завершення злочину своїми діями та висловлюваннями в публічній формі пропагує схвалення чи виправдування скоєного злочину…», то постає питання, а чи відповідає таке визначення ознакам співучасті?
У випадку, коли «популяризатор» «…поширює заклики до скоєння нових злочинів», за умови, що наявні об’єктивні та суб’єктивні ознаки співучасті, виникає питання, а чи не охоплюються такі дії поняттям «підбурювач»? Очевидно, що охоплюються, адже п. 4 ст. 27 КК України не містить вичерпного переліку дій, якими підбурювач схиляє особу до вчинення злочину. Коли ж дії «популяризатора» з «поширення закликів до скоєння нових злочинів» не містять об’єктивних та суб’єктивних ознак співучасті, то взагалі не може йти мова про співучасть, оскільки це суперечитиме положенням ст. 26 КК України”.
Із цим складно не погодитися, і саме тому ми пропонуємо здійснити новацію в законодавстві.
На відміну від норм (правил) законів фізики та інших галузей, право (особливо кримінальне) є синтетичною сферою діяльності – тобто, сама держава і суспільство формують громадське “замовлення” на те, які саме діяння вважатимуться злочинами, за які буде застосовуватися передбачена законом форма кримінального покарання. Злочин – це суспільно небезпечне діяння, яке “живе”, поширюючи свій небезпечний вплив на суспільство, не тільки у момент скоєння, а й після нього.
Мета кримінальної відповідальності – не тільки покарання винних, а й профілактика, попередження повторення подібних діянь, тобто “припинення життя” злочину шляхом переслідування не тільки його безпосередніх організаторів і виконавців з іншими співучасниками, а й тих, хто “героїзує” витівки бандитів і негідників. Як ми сформулюємо вимоги кримінального закону – так і буде. Ми маємо наміри йти вперед сміливо і рішуче, маючи на меті створення безпечного для людини суспільства.
Іншими словами, робота триває, і ми ще раз дякуємо нашим колегам за надані конструктивні заперечення, із щирою надією на подальшу плідну співпрацю.
