Центром економіко-правових досліджень здійснюється дослідження ситуації з розвитком та впровадженням у країні «зелених» технологій альтернативного виробництва електричної енергії України, зокрема, ситуації зі встановленням приватними домогосподарствами сонячних електростанцій з тим, аби вироблену електричну енергію продавати в мережу.
Ситуація регулюється Порядком продажу, обліку та розрахунків за вироблену електричну енергію з альтернативних джерел енергії об’єктами електроенергетики (генеруючими установками) приватних домогосподарств, затвердженою Постановою НКРЕКП від 25.02.2016 р. № 229 (остання редакція).
Згідно з указаним нормативним актом споживач (домогосподарство, що має у володінні установку для виробництва електричної енергії з енергії сонячного випромінювання) має право продавати електропостачальнику електричну енергію, вироблену з альтернативних джерел енергії за “зеленим” тарифом в обсязі, що перевищує місячне споживання електричної енергії його приватним домогосподарством.
Зазначена схема є відверто протизаконною, спрямованою на руйнування фінансових основ енергоринку, напрацьованих відносин в галузі електроенергетики, на дискредитацію новітніх технологій (розвитку та поширення «зеленої» енергетики) а також на ухилення від сплати податків.
Для підтвердження такого висновку пропонується змоделювати умовну (примірну, гіпотетичну) ситуацію.
Так, припустимо, приватний споживач у звітному місячному періоді споживає 110 кВт*год. електричної енергії, за яку має заборгованість перед енергопостачальником.
За цей саме звітний період даний споживач (вже будучи виробником і експлуатуючи установку з виробництва електричної енергії) виробляє 250 кВт*год. електричної енергії, яку продає енергопостачальнику (який, відповідно, має заборгованість).
За чинним законодавством (ст. 91, ст. 66, 75 Закону України «Про ринок електричної енергії») розрахунки за електричну енергію (і особливо за «альтернативну») передбачено виключно у грошовій формі.
Тобто споживач має сплатити вартість спожитого об’єму в 110 кВт*год. енергопостачальнику за окремим договором та окремим платіжним дорученням (переказом) на рахунок зі спеціальним режимом використання, і енергопостачальник зобов’язаний сплатити такому споживачеві вартість виробленого ним обсягу 250 кВт*год. окремо.
Ці обидві фінансові (розрахункові) операції мають відбуватися окремо, без будь-яких взаємно-зустрічних умов і, тим більше, заліків (зарахувань).
Наразі ж відбувається таке: формулювання «…має право продавати електричну енергію, вироблену з альтернативних джерел … в обсязі, що перевищує місячне споживання електричної енергії…» дає змогу легалізувати протизаконну схему заліку (зарахування) зустрічних однорідних вимог: «дельта» (сальдо) між обсягом, який виробило домогосподарство (250 кВт*год.) та обсягом, який воно спожило (110 кВт*год.) становить (умовно) 140 кВт*год., і лише цей обсяг «враховується» та прямо оплачується під час перерахунку коштів.
- В результаті відбувається те, що фактично споживач не оплачує на користь енергопостачальника (на рахунок зі спеціальним режимом використання) свою «частку» (вартість) спожитого обсягу електроенергії, тобто має місце порушення вимоги про «грошовий» і безумовний характер оплати електроенергії грошима, на спецрахунок (кошти при цьому «ховаються» від контролю Регулятора через застосування алгоритму їх розподілу).
- Іншим результатом є те, що споживач, будучи «альтернативним» виробником та маючи законодавчі гарантії повної оплати грошовими коштами повною мірою «зеленого» обсягу виробленої електричної енергії не отримує в повному обсязі належну йому вартість виробленої електричної енергії в обсязі 250 кВт*год., а отримує лише вартість обумовленого обсягу в 140 кВт*год. (вартість спожитих 110 кВт*год. «зарахована» (оцінена) не за «зеленим» тарифом (наголошую, гарантованим державою з урахуванням міжнародних зобов’язань перед світовою спільнотою), а за «звичайним», побутовим.
- Щодо ухилення від сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору, то в даному разі вважається, що споживач отримує вартість лише 140 кВт*год. (яку він «продав» у мережу) і саме ця сума (вартість) є об’єктом оподаткування. Хоча юридично та фактично споживач (виробник, платник податків) виробив та продав у мережу 250 кВт*год. електричної енергії і саме з цього обсягу він зобов’язаний сплатити податки.
Наведено лише три найбільш очевидні приклади грубого порушення законодавства сфері електроенергетики (зокрема, альтернативної) та оподаткування.
Запроваджені крутійства та махінації є прикладом саботажу законодавства, запровадження штучних схем обходу виключно «грошових» способів розрахунку за електроенергію, зменшення вартості «альтернативної» енергії, дискредитації ідеї розвитку та поширення зеленої енергетики, нівелювання державного контролю за обсягами руху та розподілу коштів на ринку електроенергетики (через контроль Регулятора за алгоритмом, який не враховує надходжень від споживачів за реально спожиту (придбану) електричну енергію), ухилення від оподаткування тощо.
Центром економіко-правових досліджень розроблено та направлено на адреси відповідних державних органів пропозиції щодо сприяння відновленню справедливості та викорінення небезпечних явищ в енергетиці.
