Одним з особливо відповідальних етапів освітнього проекту “Весняна школа НАЕК “Енергоатом”-2017″ став конкурс дипломних робіт. Поточного року учасникам було запропоновано такі теми на вибір:
• Які напрямки роботи в НАЕК “Енергоатом” Ви б хотіли очолити і чому? Що нового Ви хотіли б реалізувати?
• Зазначте три основні проблеми української атомної енергетики та запропонуйте шляхи їх вирішення.
У травні 2017 р. подані роботи було передано компететному журі – лекторам Весняної школи для оцінювання.
– Нашому компетентному журі було зовсім не легко визначити переможців, адже всі роботи виконані на досить високому рівні. Експерти відмічали не тільки вміння учасників грамотно і логічно подавати свою думку, а й їхні знання в області атомної енергетики, здобуті у рамках проекту, – зазначив представник організаторів проекту Данило Лавренов.
Нижче можна ознайомитися з повним текстом дипломної роботи, підготовленої за результатами участі директорки Центру економіко-правових досліджень к.ю.н., с.н.с. Ірини Кременовської в освітньому проекті «Весняна школа НАЕК « Енергоатом»-2017» за однією із запропонованих на вибір тем.
Так, автор одразу має зазначити про певні застереження щодо формулювання та висвітлення теми роботи, виходячи з викладеного. Передусім, автор дещо критично ставиться до тієї обставини, що вона має очолювати якийсь напрям роботи ДП НАЕК «Енергоатом» (бути керівником напряму (підрозділу). Керівна робота (навіть враховуючи досвід керівної роботи автора) є достатньо специфічним напрямом діяльності, який має реалізовуватися відповідно до конкретних умов (специфіки діяльності, стимулів, організаційних та адміністративних моментів тощо).
Спрощено кажучи – вважати, що керівна робота (очолювати роботу напряму або підрозділу), всупереч загальноприйнятним ілюзіям «керувати добре» є єдино прийнятним напрямом діяльності особистості – не зовсім правильно. Людина має знаходитися на своєму місці й іноді може принести користі значно більше на звичайній «технічній» (науковій, викладацькій, дослідницькій, аналітичній) посаді значно більше, аніж бути керівником (тобто, здійснюючи адміністрування та координацію зусиль підпорядкованих та суміжних фахівців). Не всім же бути керівниками – саме так має виглядати виважена та розумна позиція, якої автор дотримується.
По друге, очолювати певний напрям роботи можливо тоді, коли цей напрям (вектор) завдано і він реалізується, коли його «випрацьовано» і сплановано, тобто коли зрозуміло, куди та як іти (з якою метою, навіщо, що ми маємо у планах та перспективах). З урахуванням бачення автора щодо специфічних напрямів діяльності ДП НАЕК «Енергоатом» (яке буде викладено нижче) – автор не володіє достатньою інформацією про те, що вищим керівництвом ДП НАЕК «Енергоатом» такий напрямок вироблений і сформований.
Тобто в умовах відсутності принципового стратегічного рішення про специфічний напрям роботи ДП НАЕК «Енрегоатом» казати про очолювання такого напряму – не зовсім коректно. Очолювати можна певний чіткий вектор дій, напрям, стратегію, а не самотішитись статусом керівника з міркувань «сам для себе».
Тому, автор вважає для початку викласти своє бачення окремих перспективних можливостей реалізації ДП НАЕК «Енергоатом» власного наявного (але не до кінця розкритого, сформованого) наукового, науково-технічного, екомічного потенціалу, запропонувавши вищому керівництву ДП НАЕК «Енергоатом» розглянути викладені пропозиції з точки зору перспектив їх стратегічного прийняття і вже далі – втілення (в тому числі через координовану роботу певних підрозділів та їх командної злагодженої роботи).
Автор і за результатом отримання знань на курсах і в результаті раніше проведеної (здійсненої) фахової наукової та дослідницької роботи вважає, що ДП НАЕК «Енергоатом» має реалізовувати не властиві йому зараз, але перспективні напрями роботи в сфері альтернативної енергетики (хоча на перший погляд це може виглядати дивно та незвично).
Автор скептично та критично відноситься до урядової та регуляторної політики в сфері діяльності альтернативної енергетики. При цьому автор позиціонує себе як споживача електричної енергії, учасника цивільних та господарських відносин, який загалом зацікавлений в наявності дешевої електричної (та і теплової) енергії, оскільки від їх дешевизни та доступності зрештою залежить ціновий (вартісний) рівень товарів, робіт та послуг, які ми всі споживаємо.
Однак, з урахуванням часто повторюваних тез про високу статусність альтернативної енергетики (сонячна, вітрова тощо) урядові та регуляторні структури підходять до цінової політики у сфері альтернативної енергетики не зовсім, скажімо так, критично. Так, «грубо» і «округлено» кажучи, якщо вартість електричної енергії, яка реалізується ДП НАЕК «Енергоатом» становить, близько 50 коп. за 1 кВт*годину електричної енергії (і атомні станції виробляють половину електричної енергії в Україні), то для «зелених» (альтернативних) виробників сума (вартість) 1 кВт*год електричної енергії може сягати в десятки (а іноді і сотні) разів більше (від 5-6 грн. за 1 кВт*год. І навіть до 50-ти гривень за той же обсяг).
При цьому альтернативні виробники мають пріоритет в отриманні коштів з енергоринку.
Таким чином, виникає ситуація, коли альтернативні виробники (виробники обсягів електричної енергії за «зеленими» технологіями) виробляючи, наприклад, 0,3% від загального обсягу електричної енергії в Україні, отримують від ДП «Енергоринок» (оптовий постачальник електричної енергії) 3-5% коштів, зібраних на енергоринку, та ще і в пріоритетному порядку.
При цьому їх діяльність безумовно призводить до зростання (на кінцевому виході) цін на електроенергію для кінцевих споживачів (які і покривають експерименти із «зеленими»).
При цьому об’єктивно зазначаючи (дивлячись правді в очі) – такий підхід ну аж ніяк не на користь традиційних виробників електроенергії, на діяльності яких будується економіка та економічна і енергетична незалежність держави й нації.
Традиційні виробники (і ДП НАЕК «Енергоатом») є фактично «сиротами» та «нерідними дітьми» на фоні подібних експериментів, при тому що від діяльності «альтернативників» користі та толку немає (вироблені об’єми мізерні, кошти з енергоринку (які вони отримують) значні, діяльність «зелених» нестабільна та не може забезпечити цілісність, системність і послідовність діяльності енергосистеми. При цьому саме на традиційних виробниках (і ДП НАЕК «Енергоатом» зокрема) лежить основна стратегічна задача – виробництво електричної енергії саме як товару (ресурсу, придатного для стабільно високих рівнів купівлі-продажу).
Іншими словами, діяльність «альтернативників» є цілковитим «модним» балуванням, недолугими експериментами, викрутасами.
Така позиція стає очевидною, якщо дивитися на цю проблему з позицій споживача. Але виходячи з позиції ДП НАЕК «Енергоатом» (його інтересів) – автор вважає запропонувати спрямувати частину зусиль та потенціалу атомного виробника електричної енергії на освоєння «зелених» технологій та альтернативних напрямів виробництва електричної енергії. Тобто ті фактори, які є негативними і небажаними з однієї точки зору (з точки зору споживача) стають бажаними та корисними з точки зору іншої сторони відносин – виробника (постачальника).
Якщо «альтернативна» енергія вартує коштів, які за обсягом (ціною) перевищують традиційні джерела – то чому б ДП НАЕК «Енергоатом» не скористатися подібною ситуацією та не увійти на енергоринок виробників і як альтернативному виробнику («зеленому» виробнику).
Питання навіть не глибоко теоретичне (виходячи з побутового (спрощеного) розуміння сутності відносин – атомна енергетика, на наш «простий» погляд якраз і є яскраво вираженою альтернативною енергетикою, оскільки залежить не від наявності викопних видів палива, а від високих технологій освоєння технологій та процедур розпаду атомних ядер (керованих ядерних реакцій), і з цих міркувань є невичерпною, відновлювальною (основна ознака «альтернативних» видів енергетики – відновлювальність).
Те, що чинне законодавство її такою не визнає (тобто, не відносить атомну енергетику до альтернативної енергетики) – лише питання технічне і може бути легко відкорегованим шляхом відповідних змін до законодавства. Однак, це невеликий ліричний відступ, який лише ілюструє та підкреслює запропоновану ідею.
Ідеться ж про дещо інші речі.
ДП НАЕК «Енергоатом» має значні потенціали для того, аби зайняти своє місце у сфері «класичної» (в наших умовах) альтернативної («зеленої») енергетики, і за її технологіями виробляти електричну енергію та продавати її на енергоринку за «зеленими» привабливими (для виробника) та відверто надмірними цінами.
Так, ДП НАЕК «Енергоатом» має значну кількість фахівців-енергетиків високого ґатунку, які здатні реалізувати свої технічні навички та потенціал у сфері налагодження діяльності вітрових станцій, солярних станцій (фотовольтаїка) та інших напрямів виробництва електроенергії.
Таких фахівців не треба шукати, навчати, перекваліфіковувати, вони вже є в наявності («традиційні» та, звісно, що атомні енергетики – є найвищою «кастою» серед енергетиків з точки зору технічної та наукової підготовки, дисциплінованості, стратегічного мислення тощо).
Поблизу атомних станцій традиційно наявні значні площі територій, які відносяться до охоронюваних (технологічних) зон без доступу (з обмеженим доступом) сторонніх осіб. Ці площі оточують самі станції та є практично вільними, незайнятими, а тому доступними для розміщення на них об’єктів альтернативної енергетики (площ із сонячними батареями, вітрових агрегатів тощо). Наразі ж значні площі території навколо атомних станцій «гуляють» та є незайнятими, «вільними», але можуть та мають бути використані з користю.
Має значення і фактор наявності інфраструктури (мережі, підстанції) що в сукупності з кадровим потенціалом також робить вкрай привабливою запропоновану ідею в напрямі її реалізації.
Може постати питання – а чому, власне, ДП НАЕК «Енергоатом» має цим займатися, якщо воно займає свою нішу на ринку і за масштабами виробництва значно перевищує обсяг від запропонованих вище ідей та новацій?
Відповідь дуже проста: будучи флагманом енергетичної галузі економіки держави – ДП НАЕК «Енергоатом» просто зобов’язаний мати безпосередній практичний, теоретичний, науковий, технологічний, технічний, економічний інтерес до всіх подій, які стосуються енергетики взагалі (прямо чи опосередковано).
Питання полягає не тільки в тому, аби мати можливість виробити електричну енергію за ціною в 5 грн. за 1 кВт*год (за звичайної ціни для виробника в 50 копійок за 1 кВт*год) та отримати прибуток (будучи хоч і державним, але все таки підприємством, за законодавством ДП НАЕК «Енергоатом» просто зобов’язане реалізовувати свою кінцеву мету – отримання прибутку).
Питання в тому, аби здійснювати експансію на ринку різних технологій виробництва електричної енергії, оволодівати перспективним напрацюваннями, новими обріями, бути в курсі тенденцій та векторів розвитку, розвиватися та вдосконалюватися.
ДП НАЕК «Енергоатом» має напрацьовувати і власні технології (адже важко спрогнозувати, яким чином розвиватиметься ситуація протягом найближчих 10-20 років) – цілком можливо, що атомна енергетика в її класичному вигляді «відімре», і виникнуть нові, небачені технології та інновації, до яких слід бути готовим вже зараз і морально, і технічно, і економічно, і технологічно.
Або ж, приміром, є вкрай перспективною та цікавою можливість активної участі ДП НАЕК «Енергоатом» в освоєнні технологічних та просторових потужностей Зони відчуження поблизу Чорнобильскої АЕС.
Варто пригадати, як ще десяток років тому суспільство негативно сприймало (в тому числі через брак необхідної інформації та недостатній обсяг лобіювання інтересів підприємства, поєднаними з відверто деструктивними діями окремих журналістів та ЗМІ) ідею про створення сховища відпрацьованого ядерного палива в зоні відчуження. Недобросовісні «акули пера» яких тільки епітетів не вживали, починаючи від «могильник» і закінчуючи «кладовище цивілізації» по відношенню до запропонованої ідеї. Зрозуміло, що налякані перспективами стати «звалищем всього світу» недалекі в інтелектуальному плані вітчизняні урядовці «ставили палки в колеса» ідеї, при тому що для фахівців було вже тоді зрозуміло, що будівництво сховища відпрацьованого ядерного палива – це крок до майбутньої енергетичної самостійності, інвестиції в майбутнє, накопичення та примноження високотехнологічних ресурсів, які дуже скоро стануть у нагоді (адже технології не стоять на місці).
Зараз ця ідея вже не викликає такого псевдообурення та спекуляцій, які вона викликала раніше, вочевидь тому, що за цей тривалий період вдалося виховати в суспільстві тверезе розуміння сенсу реалізованої ідеї та створити правильне об’єктивне враження від реалізації ідеї.
Те ж саме буде і цього разу. Можливо, наразі пропозиція активізувати вектор діяльності ДП НАЕК «Енергоатом» в освоєнні «зелених» технологій виглядає дещо несподіваною, але існує і впевненість у тому, що з часом ця ідея засяє блискучим діамантом. Тим більше, що поблизу Чорнобильскої АЕС вже чатують численні іноземні інвестори, які бажають взяти участь у будівництві об’єктів відновлювальної енергетики на зазначеній території (величезні площі, за відсутності людей (а відтак і ризиків вандалізму та крадіжок обладнання), в сукупності з інфраструктурою (яка все ж таки більш-менш дієздатна) та зі значною кількістю висококваліфікованих фахівців (які проживають у м. Славутич та околицях).
Крім цього, сама по собі активна участь ДП НАЕК «Енергоатом» у сучасних технологіях і тенденціях дозволить здобути найбільш дорогий в наших умовах товар – знання, досвід, розуміння тенденцій та перспектив. Навіть якщо і не будуть реалізовані запропоновані тези та підходи – в будь-якому випадку розуміння засад тарифної політики, ціноутворення, розподілу ресурсів, тенденцій будуть безумовно корисними для виробника атомної енергії в Україні. Приміром, розуміння співвідношень значення та обсягів виробництва «зеленої» енергетики (незначні обсяги в сукупності з надмірною її вартістю) дадуть змогу ДП НАЕК «Енергоатом» доносити до урядових та регуляторних органів свою позицію про необхідність поміркованого і критичного ставлення до «модних» і «трендових» напрямів виробництва та врахування інтересів себе самого – як надійного, стабільного, відкритого та прозорого виробника, який безумовно заслуговує на увагу та поважне ставлення до нього як до флагмана, а не до «контори, якою слід закривати дірки» під час надзвичайних ситуацій в енергетиці.
