Тест на витривалість

Внутрішня міграція населення, що відбулася в Україні з початку окупації Криму та російської агресії на Донбасі, за оцінками фахівців ООН була названа найбільш масштабною за всю історію, після великого переселення 1943 року. З тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції до інших регіонів переселено 971 тис. 300 осіб, у тому числі з Донецької, Луганської областей 950 тис. 156 осіб та з Автономної Республіки Крим і міста Севастополь 21 тис. 144 особи, з яких 162 тис. 169 дитини, 477 тис. 244 інвалідів та осіб похилого віку. Вірогідно, тут до врахування було взято за основу відомості щодо офіційно зареєстрованих в органах Державної міграційної служби громадян, які перебувають на обліку внутрішньо переміщених осіб.

Інші цифри наводять експерти ООН: за їхніми підрахунками кількість внутрішньо переміщених осіб становить понад 3 млн., і така цифра, як вбачається, більш об’єктивно відображає реальний стан справ.

Отже, бачимо масштаби того, яка величезна кількість членів нашого суспільства зараз перебуває у скрутному становищі внаслідок зміни звичного ритму життя. Попри завіряння можновладців у всілякій турботі про переселенців, факт лишається фактом: люди, що були змушені залишити свої домівки, виїхавши із зони окупації та з-під обстрілів, зараз потерпають від соціальної незахищеності, постійного браку коштів, відсутності постійного житла й роботи, дискомфорту через погіршення побутових умов.

Ці події завдали нищівного удару малому й середньому бізнесу. Через агресивні дії незаконних військових формувань і окупацію сотні тисяч підприємців були змушені припинити здійснювану ними до війни господарську діяльність на території, що тимчасово не підконтрольна українській владі.

«Немає нічого більш постійного, ніж тимчасове», – говорить народна мудрість. Дійсно, одного геть не гарного дня чиєсь життя може кардинально змінитися. Однак життя все одно триватиме – нехай і в іншому місці. Всі війни колись неминуче завершуються, а тому чекати на перемогу й настання миру, відкладаючи життя на «потім, коли все владнається», є хибним шляхом.

Центром економіко-правових досліджень напрацьовано підхід, згідно з яким серед найважливіших чинників адаптації переселенців, особливо активної їх частини, вважається запровадження економіко-правових стимулів підприємницької діяльності. Науковцями ЦЕПД здійснюється прикладне дослідження за темою: «Стимулювання підприємницької активності ВПО у сільській місцевості».

Стосовно розв’язання проблеми забезпечення житлом внутрішньо переміщених осіб представниками політичних і ділових кіл, а також науковцями останнім часом висловлюються різні пропозиції: від будівництва мобільних житлових комплексів типу пересувних таборів або містечок – до створення стаціонарних «компактних поселень».

Безперечно, ці пропозиції мають під собою певне підґрунтя. Але зрозуміло й інше – людина повинна мати можливість вільно обирати спосіб і місце для життя, самостійно налагоджуючи соціальні зв’язки. А тому зганяти групи людей з інших областей в якесь окреме, значною мірою замкнене само на собі «компактне поселення» – це найбільша помилка, якої, у принципі, можна припуститися.

Сумний досвід інших країн, де колись здійснювалося умовно-добровільне переселення соціально незахищених представників населення (мешканців бідонвілів, тобто нетрищів, фавелів) показує: за благими намірами надати цим людям шанс змінити своє життя на краще, надавши їм нове, краще житло, не було враховано тих загроз, які потім перетворилися на великі небезпеки – передусім, вибух злочинності, зростання агресії та напруженості всередині таких соціальних груп. Людям створили належні побутові умови, надали комфортне житло, забезпечили стабільні виплати грошової допомоги на випадок безробіття, однак попри це здобули велику проблему – квартали чи цілі райони перетворилися на відмежовані від соціуму осередки криміналітету, де поширювалися настрої протистояння суспільству й панували власні, жорстокі та викривлені «закони»…

У чому ж причина? Ціною нового житла стало те, що в людей фактично вкрали їхні звичні заняття, налагоджені протягом попереднього життя соціальні зв’язки, відібрали можливість вибору способу самостійно реалізувати набуті раніше навички для тієї чи іншої роботи.

В Україні чимало переселенців показали свою готовність оселитися в сільській місцевості в центральній частині України. При цьому слід окремо зазначити про взаємне та щире прагнення допомогти переселенцям словом і ділом з боку місцевих мешканців на освоюваних територіях.

Україна завжди славилася сприятливим кліматом, красивою природою, родючими землями, традиціями гостинності і привітними людьми.

Сільськогосподарські угіддя (Чернігівська область)

На жаль, демографічні процеси, що останніми роками відбуваються всередині країни, призвели до занепаду сіл, селищ, а також малих міст і містечок (зокрема, така доля спіткала монопрофільні міста).

Чималої шкоди завдали корупційні явища, відсутність розумного господарського підходу, формалізм під час  планування розвитку регіонів, неусунені недоліки організації транспортної та соціально-побутової інфраструктури, брак робочих місць.

Подорожуючи Україною, кожен з нас неодноразово вочевидь спостерігав значну кількість занедбаних і покинутих хат, будинків, промислових об’єктів (ангарів, складів, приміщень для худоби тощо), земельних ділянок безпосередньо вздовж (поблизу) магістральних шляхів і доріг (де, здавалося би, відсутня логістично-транспорна проблема).

Замкова гора (Чернігівська область)

Якщо ж в’їхати вглиб тієї чи іншої місцевості навіть у безпосередній близькості від великих міст і просунутися бодай на декілька кілометрів сільськими дорогами, то картина покинутих не те що будинків, але й цілих сіл та хуторів вражає. Десятки цілком міцних і приданих для житла ошатних хат стоять без жодного натяку на наявність у них господарів.

Дискусії навколо визначення конкретних шляхів розв’язання проблеми відродження села у нашій країні точаться протягом тривалого часу. Це, зокрема забезпечення збереження та раціонального використання безгосподарного нерухомого майна у сільській місцевості, а саме покинутих земельних ділянок і хат. Залишившись без господаря, будинки руйнуються, і хоча органи місцевого самоврядування мають можливості прийняти їх у власність (взяти на баланс) за допомогою судових механізмів, протягом останніх 5 років було постановлено не більше 1,5 тисяч рішень подібного ґатунку при тому, що кількість покинутих об’єктів нерухомості є в сотні разів більшою.

Покинуті об’єкти нерухомої власності можуть використовуватися фізичними особами-підприємцями, які прийняли рішення працювати та жити на землі, відроджувати село. Серед таких осіб багато вимушених переселенців з Автономної Республіки Крим, Донецької та Луганської областей.

Україна єдина – це слід пам’ятати завжди і всюди. Головна її цінність – були, будуть і залишатимуться люди. Нація переживає складний тест на витривалість. Від консолідації можливостей, способів вирішення проблем на державному (загальносуспільному) рівні напряму залежить цілісність України, збереження її території, державності, етнічної спільноти.